титул ісламського правителя, як керівника віруючих і наступника Мухамеда, верховного глави ісламської общини, що вибирався для здійснення духовного і світського керівництва в ісламському світі відповідно до шаріату та стежив за виконанням віруючими «божественних правил», що заповів Аллах.
Вважалось, що халіф замінює в деяких функціях померлого пророка Мухамеда, а кожен наступний халіф замінює в цих же функціях попереднього.
З самого початку халіфа вважали головою всіх мусульман світу — мусульманської громади (умми), імамом, втілювачем ідеї нерозривності світської та духовної влади. Але з кінця 8 — на початку 9 ст. в Аббасидському халіфаті склалася концепція про халіфів, як прямих представників Аллаха і про передачу халіфами світської влади емірам і султанам.
Османська імперія стала правонаступницею халіфату. В Османській імперії султан, нащадок Османа, одночасно був халіфом — зосереджував всю владу у своїх руках
С установлением республики сенат, наряду с магистратами и народными собраниями (комициями), стал существенным элементом общественной жизни. В состав сената пожизненно входили бывшие магистраты — таким образом, здесь концентрировались политические силы и государственный опыт Рима.
Члены сената делились на ранги в соответствии с ранее занимаемыми должностями. Во время дискуссий сенаторы получали слово в соответствии с этими рангами. Во главе сената стоял наиболее заслуженный, первый из сенаторов — принцепс (princeps senatus). Также от сенатора требовалось всегда прилежное поведение, образованность, внимание и ответственность.
