яскравою сторінкою середніх віків були хрестові походи. 27 листопада 1095 р. папа римський уран іі у клермоні закликав християн звільнити гроб господній. у святу землю рушило християнське воїнство від простих людей до монархів. в результаті першого хрестового походу в палестині постали чотири держави хрестоносців. загалом відбулося вісім походів. проте вже четвертий показав, що ідея священної війни проти ворогів християнства втратила будь-яку привабливість, а хрестовий рух втратив сенс. у 1291 р. пала остання фортеця хрестоносців у палестині.
хрестові походи породили таке явище як духовно-рицарські ордена. які стали вагомими чинниками середньовічної історії.
у хііі ст. католицька церква досягла вершини своєї могутності. але саме в цей час їй стала загрожувати давня небезпека – єресь. різні єретичні вчення швидко ширилися європою. для боротьби проти них церква застосовувала будь-які засоби: переконання, проповіді, інквізицію, хрестові походи. але приборкати єресь церква так остаточно і не змогла.
хіv ст. стало кризовим для католицької церкви. папи римські втрачають свою колишню могутність. навіть на 70 років потрапляють у полон до французьких королів (авіньйонське полонення). остаточно могутність пап підірвала велика схизма.
розбрат у церкві примусив задуматися. чи правильним шляхом йшло суспільство до бога. знову спалахнув рух єретиків. найсильніший рух за оновлення церкви спалахнув у чехії і був пов`язаний з вченням яна гуса. хоча рух вдалося приборкати, негаразди католицької церкви на цьому не скінчилися. але то вже інша історія.
культура середньовіччя була тісно пов’язана з релігією і церквою. бо саме релігія визначала світогляд середньовічної людини.
перші століття середньовіччя називали „темними віками” і навряд чи їх можна назвати сприятливими для поступу культури. проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка черпала свої початки з античної спадщини, культури варварів і християнства. перші результати такої взаємодії стали відчутними в період «каролінгського відродження» (період правління карла великого).
у наступні два століття (іх-х ст.) у культурі знову спостерігався занепад і вона „замкнулася” за мурами монастирів. тут за мурами роздуми монахів породили схоластику – метод логічного мислення і пізнання. схоласти прагнули пізнати, як взаємозв’язані бог, всесвіт і людина. вершиною середньовічної схоластики стала діяльність фоми аквінського (1225 – 1274).
освічених людей у середні віки було відносно небагато. піднесення європи, що почалось у x ст., викликало потяг до знань і потребу в освічених людях. освіта почала виходити за межі монастирів. починаючи з xi ст. в європі зароджувалися вищі школи, що їх згодом назвали університетами. у них вивчали сім “вільних наук” — граматику, риторику, діалектику, арифметику, ію. остання містила ію, астрологію, музику. перші три науки складали “тривіум”, наступні чотири — “квадривіум”.
зосередженість у середні віки на вивченні лише святого письма не задовольняла людей, які замислювалися над пізнанням навколишнього світу. так у середні віки зароджуються дослідні знання, які стали підґрунтям для виникнення науки.
у середні віки була багатою літературна творчість. вона брала свій початок з героїчного епосу раннього середньовіччя. рицарські романи, поезія трубадурів і мінезингерів стали візитними картками епохи.
у середні віки книги були рідкістю. вони були дорогими і переписувалися від руки. але наприкінці середніх віків сталася справжня революція. завдяки поширенню паперу і винаходу книгодрукування (1445 р.) йоганом гутенбергом книга стала доступної для більш широкого круга людей.
xi – xv ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський і готичний. перший стиль — романський — панував у xi – xii ст., другий — готичний — у xii – xv ст. ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.
середньовічні храми прикрашалися фресками, іконами, скульптурами, згодом стали використовуватися і вітражі.
у хіv-хv ст. почалася епоха відродження. батьківщиною її в силу історичних обставин стала італія. в основі культури відродження був гуманізм. на той час під гуманізмом розумілося все те, що є зрозуміти і вивчити людину. культура відродження змінила середньовічне уявлення про світ, земне життя, людину і її чесноти. людина була поставлена у центрі світотворення.
прочтай поймешь
Убийство Юлия Цезаря произошло 15 марта 44 года до н. э. Оно явилось результатом заговора ряда сенаторов Римской республике, во главе которых стояли Гай Кассий Лонгин и Марко Юний Брут. Заговор был вызван усилением влияния Цезаря в стране и установления его диктатуры, что снижало роль Сената в Республике.
ПредысторияЮлий Цезарь в качестве диктатора Римской республики правил уже более 4 лет. Сенат, в бывший одним из важнейших государственных органов, теперь не имел никакой реальной власти. Также был подорван и авторитет сената.
Формирование заговораРяд сенаторов хотел вернуть былое значение данного государственного органа и для этого они устроили заговор. Наиболее яркие сторонники Республики и националисты решили убить Цезаря. Длятого, чтобы укрепить заговор и получить народную поддержку был приглашён Брут, на которого особо полагался Цезарь ввиду того, что Сервилия, мать Брута, была любовницей Цезаря в течение многих лет.
В то время римское общество было воспитано на греческий лад и поддерживало идею о том, что самым лучшим является государственный строй, где в гармонии находятся элементы аристократии, демократии и монархии, а также то, что власть одного — нарушение гармонии, а худшая из форм государственности — тирания и нужно тирана, поправшего основы общественного строя, почётно для всякого гражданина. Римляне с воодушевлением приняли идеи убрать тирана, правление которого ассоциировалось у них с неким восточным рабством, неприемлемым демократии.
Душой заговора стал энергичный и талантливый Кассий, а главой стал Юний Брут в силу своих былых заслуг и высокого имени, потомок мифического Брута и Сервилия Агалы, теоретик и философ. Всего заговор к концу формирования насчитывал 80 человек.
Исполнение цели заговорщиковЗаговорщики очень хорошо изучили Цезаря и знали о его высокой доверчивости, которая, кстати, была одним из главных пунктов его политической программы, но стала, в конце концов, для правителя Рима фатальной.
15 марта 44 г. до н. э. всё было готово к исполнению основной цели заговора — убийства Цезаря. Сигнал к нападению подал Луций Тиллий Цимбер, сдёрнув с Цезаря тогу (Цимбер перешёл на сторону заговора после того как Юлий отказался вернуть из ссылки его брата). Никто из загорщиков по отдельности не хотел брать «грех на душу»и потому они договорились, что каждый нанесёт хотя бы по одному удару с стило[1] (Вход в Сента с оружием был запрещён). Первые удары не смогли убить Цезаря и он делал попытки сопротивляться. Когда настала очередь Брута нанести свой удар, Цезарь с превеликим удивлением крикнул, ставшую крылатой фразуИ ты, Брут?Однако версии историков о реакции Цезаря на присутствие Брута неоднозначны. Светоний, римский историк, пишет, что последней фразой у Цезаря была «καὶ σύ, τέκνον» (и ты, дитя моё?). Плутарх же пишет, что Цезарь ничего не сказал, увидев среди убийц Брута.
В итоге Цезарь скончался от 23 ранений. Версии о подробностях убийства многочисленны; но важным является то, что заговорщики оказались очень сплочены: никем из участников заговор выдан не был, что обычно случается в подобных случаях.
ПоследствияПоследствия убийства Цезаря оказались для членов заговора совершенно непредсказуемыми:
Смерть Цезаря ускорила конец Римской республики;Средний и низший класс Рима (там Цезарь был популярен), пришёл в ярость, узнав об убийстве Цезря аристократами. Вскоре появляются призывы к мести, а затем Гай Юлий Цезарь был обожествлён Сенатом и народом;Наследником престола (который был выбран Цезарем) стал Гай Октавиан, а не Антоний. В результате законного получения престола новый правитель снискал значительную поддержку у широких масс населения Рима. Вскоре начинается очередная гражданская война в Риме.
