Объяснение:
Учёных и археологов всего мира всегда интересовали гробницы египетских фараонов, так как в них можно было найти много ценных и интересных для науки предметов. Однако погребения фараонов Древнего и Среднего царства были разграблены полностью. Долгое время не удавалось обнаружить ни одной целой царской гробницы времён Нового царства. Таким образом, подлинная обстановка царских погребений древнего Египта все ещё оставалась неизвестной.
Открытие в 1922 году гробницы Тутанхамона было одним из волнующих археологических приключений XX века и большим событием в египтологии.
Однажды известный археолог Говард Картер случайно приехал в Луксор и узнал, что на западном склоне горы, возвышающейся над Долиной царей, обнаружена неизвестная до того гробница. Шайки грабителей, пользуясь тем, что во время войны труднее стало поддерживать порядок, активизировались и бесцеремонно шарили по Фиванскому некрополю.
Глубокой ночью Г. Картер вместе с вооружёнными рабочими поднялся на шестисот-метровую гору, где незадолго до того сражались конкуренты. Здесь он увидел верёвку. Она круто спускалась по отвесному склону. Снизу доносились приглушённые звуки. Там лихорадочно работали грабители. Отвязав их верёвку и привязав свою, Г. Картер, недолго думая, соскользнул по ней на дно узкой расщелины, где находился вход в гробницу. Не теряя присутствия духа, Г. Картер предложил грабителям либо немедленно убраться, либо остаться здесь, потому что верёвку в случае отказа он уберёт. До гребня скалы было 43 м, а до дна долины — 73. Грабителям ничего не оставалось, как уступить.
За часів Хрущова М.С. було розпочато не одну реформу освітнього простору. У потугах до змін зачіпалися різні сфери життя дитсадків, шкіл та вищих і середніх навчальних закладів країни. Проте, з усіх реформ найбільш вагомою була політехнізація навчання. Тому її вважають основоположною освітньою реформою тієї доби, яка знайшла своє відображення у Законі про освіту 1959 року.
З метою наблизити навчання до виробництва 1958 року розпочато реформу середньої школи. Термін навчання збільшився з 10 до 11 років. Починаючи з 9-го класу, учні два дні на тиждень мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках, заводах, у радгоспах. Реформу проводили нашвидкуруч, без глибокого вивчення справи, без достатнього фінансування.
Окреме місце у переліку освітніх реформ мало питання «мовної реформи» часів Хрущова. Процес «українізації» пройшов декілька періодів: початковий січень — червень 1953 р.; основний 1953—1957 рр.; період вересень 1957—1964 рр..
Під час першого періоду розвитку проблеми (січень — червень 1953 р.) мали місце:
• зниження мовної грамотності як студентів, так і співробітників не стільки як результат русифікаторської політики, скільки як складова загальної неграмотності.
• вживання суржику та переходу на мову співбесідника.
• політика подвійних стандартів із боку центральної влади, яка одночасно визнавала засміченість української мови та просувала сталінські ідеї схрещення мов і культур.
• Освітяни ставали активними пропагандистами значущості російської мови у лекційних курсах, пропагандистській роботі та у публікаціях у пресі.
• у вищій школі траплялись періодичні спалахи занепокоєння статусом української мови у школах республіки.
• якщо якась «боротьба» за мову і була, то вона була скоріше демагогічною: починання залишалися лише на папері чи у коментарях, до активних дій справа так і не доходила.
У наступний період (червень 1953 — грудень 1954 рр.) помічені:
• наявність у державі та у колективі педагогів вишів двох орієнтирів: до розширення вжитку української мови та до збереження позицій російської у повсякденному спілкуванні.
• Посиленню інтересу до рідної мови сприяло залучення викладачів до загальнодержавних проектів вивчення та відродження діалектів, говорів української мови.
• запровадження єдиного мовного режиму у вишах з часом агресивною апробацією технологій подібної українізації колективів.
• поява перших центрів спротиву українізації навчального процесу.
• конфлікт ентузіазму «українізаторів» і матеріально-методична незабезпеченість української школи.
Період «відродження» (1956 — вересень 1958 рр.) позначено:
• початком відкритого висловлювання позиції з приводу українізації вищої школи.
• розширенням простору мовного конфлікту: мовна проблема вийшла з мікрорівня (рівня замкненої групи, колективів педінститутів) на мезорівень (рівень міст та областей).
• появою так званої «просторово-часової відчуженості» російськомовних (вони не створювали проблеми, допоки не створювали проблем їм самим).
• Стійкість «українізації» забезпечувалась наявністю міністерського контролю за процесом та створенням паритетності української та російської мов без ескалації їх протистояння як на рівні вишів, так і у владних колах.
Останній період (вересень 1958—1964 рр.) попри помітні плоди українізації вищої школи у підвищенні рівня української мови фізико-математичних, природничих та ідеологічних дисциплін, розпочався з реверсним ходом держави у мовній сфері:
• почалася прихована русифікація освіти,
• переростання державної політики «єдиного мовного режиму» у політику «єдиної перспективної мови».
• відновлення проблеми україномовних шкіл та класів міст для баз практики студентів.
• мав місце процес апробації на міцність «мовної стійкості» українців. Йому були властиві виступи педагогів проти ініціатив уряду зі зросійщення школи, прилаштування педагогічними колективами державних ініціатив з політехнізації навчання для поширення ідеї української вищої школи.
• поява «мовного екстремізму» до російськомовних текстів у підручниках та лекціях з боку частини викладачів вишів
• поодинокі акції демонстрації протидії українській вищій школі з боку молоді.
