Козаччина — одна з героїчних і найславетніших сторінок багатовікової української історії. Понад двісті років — з середини XVI сг. і до останньої чверті XVIII сг. — козацтво було рушійною силою поступу України, вкарбувало слід у її визвольні змагання, оборону від зовнішніх ворогів, розбудову держави, культурний прогрес. Українське козацтво, як вільне військово-промислове об’єднання сформувалося з усіх станів в тогочасного суспільства, насамперед селянства, на права і свободу якого посягала польська шляхта, тому увібрало в себе волелюбні риси українського національного характеру. Утворивши свою козацьку хрисгиянську республіку на низу Дніпра, за порогами, козаки вважали основним своїм завданням боротьбу з турецько-татарської агресією, а згодом, з кінця XVI сг., починаються козацьке селянські повстання і тривалі війни проти польсько-шляхетського панування на Україні, що завершилися народно-визвольною війною 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького і приєднанням України до Росії.
Актуальной проблемой в России в начале 19 века была проблема модернизации, кризис крепостнической системы становился все ощутимее. Свыше 80 волнений помещичьих крестьян произошло в России лишь в первое десятилетие XIX в.
Учитывая ошибки императоров, например Павла I, Александр I сделал несколько шагов для борьбы с нарастающей проблемой крестьян, В 1809 году Александр I ввел указ, согласно которому помещики теряли право ссылать своих крепостных в Сибирь. Также Император отменил крепостное право в Прибалтике.
8 ноября 1847 года своим указом Николай I разрешил крестьянам самовыкуп из крепостной зависимости.
