Войны начала XVIII в. Первая четверть XVIII в. ознаменовалась серией войн, значительно изменивших политическую карту Европы, сложившуюся после Тридцатилетней войны. Война за испанское наследство 1701—1714 гг., Северная война 1700—1721 гг., испано-австрийская война 1715—1717 гг. Два сильнейших государства Европы в XVII в. — Испания и Швеция — утратили свой статус. В результате Северной войны Швеция уступила свое господство в бассейне Балтийского моря, которое перестало быть «Шведским озером». Важную роль в европейской политике начала играть новая империя — Российская.
В 1701 г. вспыхнул конфликт вокруг испанского наследства. Испанский император Карл II, который не оставил наследников по мужской линии, завещал трон Филиппу Анжуйскому — внуку французского короля Людовика XI. Это вызвало недовольство представителя австрийской ветви Габсбургов императора Священной Римской империи Леопольда I. Он предпринял попытку защитить свои права на владения испанских Габсбургов. Таким образом, в начале конфликт развивался как противостояние между Францией и Священной Римской империей. Однако ситуация в корне изменилась, когда Людовик XI попытался завладеть Фландрией, что задевало интересы Англии и Голландской республики. В результате образовалась коалиция, целью которой было не допустить усиления Франции. Война охватила земли не только Европы, но и Северной Америки.
У скликаному в липні 1848 p. австрійському парламенті інтереси українців представляли 39 депутатів (27 з них селяни). Депутати від народу виступали за безплатне скасування кріпацтва, поліпшення становища селян, розглядали різні аспекти національних відносин (зокрема, подали петицію, підписану 15 тис. осіб, що містила вимогу поділу Галичини на польську та українську частини).
Наприкінці першої половини ХІХ ст. революційна хвиля, досягнувши свого піку, поступово пішла на спад. За цих обставин абсолютно логічним був наступ реакції - консервативно-охоронницькі сили імперії одну за одною почали відвойовувати втрачені позиції. Вже в березні 1849 p. було розпущено австрійський парламент, невдовзі відмінено конституцію. У нових умовах, коли абсолютизм відновив свої права, Головна Руська Рада виходила за межі жорстко централізованої системи імперії і 1851 р. була розпущена.
