Селянин рідко виїжджав за межі свого села, тому його уявлення про світ часто сягали лише на відстань кількох днів переходу від рідної околиці. Час у селі спливав поволі. За літом приходила зима, за зимою—літо. За оранкою — жнива, за жнивами — оранка. Здавалося, що життя тече звикло. А коли щось і змінювалося, то дуже непомітно.
Новини в селі обмежувалися місцевими подіями. Подекуди проїжджі купці, паломники чи бродяги розповідали про дива, які начебто бачили в інших краях. З усього села грамотою володіли, крім священика, декілька людей. Особливої потреби в ній не відчувалося, до того ж Біблія була написана латиною, якої не розуміли.
Життя селянина залежало від урожаю, приплоду худоби, а тому все оберталося навколо цього, навіть християнські свята. Нерозуміння багатьох природних явищ посилювало віру селянина у всіляких духів, добрих і злих. Для нормалізації звичного життя селяни вдавалися до магії. У кожному селі були свої «спеціалісти» з магії та чаклунства (відьми і чаклуни). Таких людей боялись і водночас поважали, зверталися за до
Важка праця народжувала мрії селян про країну, де можна не працювати і водночас насолоджуватись усім, чого забажаєш. Цю країну, де течуть молочні річки в кисільних берегах, в Італії називали Кукканья, в Англії — Кокейн, Франції — Кокань, Німеччині — Шлараффія. Улюбленими героями селянських розповідей і казок були бідняки — справедливі та добрі, трохи недоумкуваті, але веселі — Жак Простак, Телепень Ганс, Великий Дурень, шляхетний розбійник Робін Гуд тощо.
Объяснение:
