3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях доби «застою»: Л. Брежнєв, П. Шелест, В. Щербицький.
​

Нахил до художньої діяльності людина виявила на зорі свого існування. Творчість стала для неї могутнім засобом пізнання навколишнього світу і важливим фактором подальшого розвитку.

Перші кроки образотворчого мистецтва припадають на епоху пізнього палеоліту (від грец. "палеос" — давній і "літос" — камінь), тобто на пізній період давньокам'яного віку. У періоди кам'яного віку, так звані Оріньяк (40— 30 тис. років до н.е.), Солютре (20—15 тис. років до н.е.), Мадлен (15—10 тис. років до н.е.), первісні люди залишали свої уявлення про реальний світ на скелях і стінах печер у вигляді малюнків, у різьбленні по каменю і кістці, у рельєфах і круглій скульптурі.

До найдавніших зображень належать відбитки людських рук, контурні малюнки тварин (зокрема, оленя, бика, коня, ведмедя), а також переплетення хвилястих ліній. Культура оріньякського періоду представлена і першими пам'ятками круглої скульптури.

В епоху Солютре ігається певний прогрес у художньому пізнанні світу. Постаті тварин малюються більш чітко і впевнено.

Високого мистецького рівня досягають розписи в печерах Фон де Гом (Франція), Кастільйо (Іспанія).

Розквіт мистецтва палеоліту припадає на епоху Мадлена. Первісні художники малюють коней, що скачуть, чорних биків, корів з телятами, поранених бізонів і носорогів. Найбільш відомі розписи цього періоду знаходяться в печерах Альтаміра (Іспанія), Ласко, Комбарель (Франція) та інших.

Новий етап розвитку первісного мистецтва ігається в пам'ятках середньокам'яного віку — мезоліту (X— VII тис. до н.е.). У цей час людина винайшла лук і стріли.

Наскельне мистецтво мезоліту дає яскраві зразки багатофігурних динамічних сцен: військових дій, колективного полювання, збирання меду тощо.

Новокам'яна епоха, або неоліт (VI—IV тис. до н.е.), наступний, більш високий щабель у розвитку людства. У цей час виникає скотарство, землеробство, гончарство.

З епохи неоліту залишилися малюнки, висічені на скелях, які зображають різних звірів; надалі розвивається скульптура; стає популярним оздоблення домашнього начиння. До найбільш яскравих прикладів художньої культури даного періоду належать наскельні зображення в районі ріки Ангари, в Узбекистані, Іспанії та інших місцях.

Шедевром неоліту вважається трипільська культура (верхня течія Дніпра), характерною особливістю якої є інтенсивний розвиток круглої скульптури і кераміки. Трипільський посуд оздоблений геометричним орнаментом.

У наступний період — вік міді — бронзи — створюються мегалітичні (з великих каменів) споруди. Ці пам'ятки за будовою і формою поділяються на три типи: менгіри — вертикально встановлені брили, які іноді утворюють алеї; дольмени — кам'яні брили, поставлені вертикально і перекриті плитою (вони дещо нагадують житло); кромлехи — кола з вертикально розміщених каменів. Мегалітичні споруди деякі вчені схильні пов'язувати з культом поховальних ритуалів.

Залізний вік (II—І тис. до н.е.) є останнім у циклі розвитку первісного мистецтва і початком процесу розкладу первіснообщинного ладу. На території колишнього СРСР знайдено велику кількість пам'яток скіфської культури, в Західній Європі — гальштатської.

В отличие от Европы, четкую границу перехода стран Востока от эпохи древнего мира к Средневековью провести почти невозможно. У них не было таких огромных изменений, как в Европе. Страны Востока развивались, как и в предыдущие века, в своих традиционных рамках.

Характерные черты цивилизаций Востока:

 государство является верховным собственником земли.

 кто имеет власть, тот имеет собственность;

 основа общества и государства - сельская община;

 частная собственность играет лишь вс роль, а господствующей является государство;

 наличие крупных городов, прежде играли роль административных, религиозных центров, а также центров международной торговли.

Древняя Индия.

В истории Индии, как уже упоминалось, очень трудно провести грань между древней историей и Средневековьем. Когда в Европе происходили серьезные изменения, связанные с падением Западной Римской империи и становлением феодализма, Индия продолжала развиваться по своему собственному сценарию. Множество мелких государств воевали между собой, тогда как основы жизни основной массы населения оставались незыблемыми.

Еще с древних времен индийское общество делилось на четыре большие группы - варны. Высшие варны (Брахманы и кшатрии) Продолжали управлять и воевать, а ниже (вайшьи и шудры- Работать на полях и в мастерских. В средние века в этом старинном разделении произошли изменения. Варны стали дробиться на меньшие группы людей, которые объединялись по профессиям или родом занятий. Так, на пример, среди брахманов выделились аптекари, врачи, учителя и т. д. Среди кшатриев - Воины, чиновники и т. д. Европейцы назвали эти группы кастами. К X в. количество каст возросло до нескольких тысяч. Каждая каста имела свои особые знаки, ритуалы, украшения, правила поведения. Невесту или жениха можно было искать только в своей касте, а воспитывать детей только согласно традициям и обычаям касты. Как и варны, Касты делились на низшие и высшие. Существовала также особая каста "неприкасаемых".

Представителям высших каст нельзя было даже находиться рядом с более низкими, тем более стирать пищу или воду из их рук. Считалось высших может "осквернить" даже тень "Неприкасаемых". Только представители высших могли читать и слушать священные тексты. Те кто нарушал эти обычаи и традиции подвергался жестоким наказаниям.

Древний Китай.

Древнекитайская цивилизация имеет ряд специфических особенностей отразившихся на особенностях развития ее культуры:

– во-первых, это достаточно сложные природные условия повлиявшие на сравнительно возникновение здесь цивилизации.

– Древний Китай развивался в отрыве от других цивилизаций практически до 2 в. н. э., не имея прямых контактов со странами западного мира.

– древнекитайская цивилизация имела не поливной тип с/x тип в отличие от древнеегипетской, древнеиндийской и месопотамской цивилизаций. Поливное земледелие начинает развиваться в этом регионе лишь с середины I тыс. до н. э.

– культура древнего Китая относится к традиционным типам культур. Древнекитайское государство – это типичная восточная деспотия. Глава государства с V в. до н. э. являлся наследственным монархом, он же выполнял обязанности первого жреца и единственного землевладельца. В Китае жречество как отдельный социальный институт отсутствовало, религиозные действия производились главами семейств, чиновниками царями-ванами. Вся земля являлась царской собственностью. Кроме этого все было подчинено строгой социальной иерархии, вне которой находились рабы.