Чому і як виник буддизм? Назвіть його основні тези​

Яким було українське село у 18 — першій половині 19 ст,?

Життя українських селян не змінилося з попередніх часів. Як і раніше, села закладали поблизу річок та озер, утворюючи вулиці, обабіч яких стояли хати й простягалися городи. Традиційними були зовнішній вигляд та внутрішнє опорядження хат. Про те, яким був побут українських селян, якими клопотами вони переймалися, якими були звичаї українського села, довідуємося з творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя. У другій половині 19 - на початку 20 ст. картини селянського побуту майстерно змальовували Панас Мирний та Іван Нечуй-Левицький, з творами яких познайомитеся на уроках української літератури.

 

Цінним історичним джерелом є рукописні ілюстровані альбоми Домініка П’єра де ла Фліза, француза за походженням, який від 20-х років 19 ст. був лікарем на Київщині. У службових поїздках Київщиною він не лише надавав медичну до а й занотовував почуте й побачене. Записи доповнював малюнками. Ось як де ла Фліз розповідає про побут українських селян: «Селянські житла (на Київщині) скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове... Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом просторіші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку й чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної

хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька простих стільців.

Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний,

зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують з житнього, пшеничного або іншого борошна, яєць, молока й сиру. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону. Для їжі вони користуються простим мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі. Виделки їм майже невідомі...».

План

1. Основні риси господарського побуту
2. Народний календар
3. Поселення, житло
4. Одяг
5. Сімейні звичаї та обряди

1. Основні риси господарського побуту

Більшість українського населення в період другої половини XIII — початку XVII ст. займалася землеробством. Частина орної землі засівалася житом і пшеницею, причому на останню припадало значно менше посівної площі. З інших злаків були поширеними ячмінь, овес, горох, гречка, просо; з технічних культур — коноплі, льон; з городньобаштанних — ріпа, цибуля, часник, капуста, гарбузи, буряки, кавуни, дині, морква, огірки, редька, боби, мак, сочевиця; з садових — яблука, груші, вишні, сливи, черешні, а також виноград, особливо на Закарпатті. З XVI ст. на Україні став поширюватися тютюн.
2. Народний календар
В основу народного календаря була покладена трудова діяльність, людей. Весь господарський рік, пори якого (весна, літо, осінь, зима) не визначалися точними межами, розпадався на окремі сезони. Причому кожна галузь господарства мала свої сезони, так, хліборобський період поділявся на оранку, посів яровини, сходи, дозрівання хліба, жнива, возовиця, молотьба. Свята, звичаї, обряди господарського річного циклу у народній суспільно-трудовій практиці відображали фактичне переважання раціональних, стихійно-матеріалістичних елементів над релігійно-фантастичними та забобонами.

3. Поселення, житло

До кінця XV ст. основною складовою частиною поселення в центральних районах України було займище — дворище з кількох осель, які найчастіше належали близьким родичам. Група таких дворищ становила громаду (селище — село). Якщо частина дворищ відокремлювалась від села, таке нове поселення називалося «висілком», «присілком», іноді «кутком», «землями».

4. Одяг

Одяг феодальної верхівки, на відміну від селянського і бідного міщанського, виготовлявся з дорогого хутра, парчі, оксамиту й атласу, шовку, гаптованої китайки, тонкого сукна та ін., прикрашався золотими й срібними бляхами, перлами та іншим коштовним камінням. Поширеними в цих верствах були соболині шуби, жупани, кунтуші з позументом і вигаптованими різнобарвними візерунками, виткані з м'якої золотистої тканини пояси, чоботи із шкіри зеленого, жовтого й червоного кольору. За словами літописця, князь Данило Галицький, наприклад, одягався в кожух з грецького оловира, обшитий золотим мереживом, носив чоботи з зеленого сап'янцю, вишиті золотом.

5. Сімейні звичаї та обряди

Звичаї і обряди регулюють поведінку людей у сімейному й громадському житті; багато з них своїм корінням сягає доби первіснообщинного ладу. Значний вплив на сімейні й громадські звичаї та обряди справили фантастичні уявлення про природу і людське суспільство — марновір'я і забобони. Звичаї та обряди українського народу доби розвинутого феодалізму простежуються особливо чітко на таких побутових явищах, як шлюб, родини, похорон, розваги.