Не можна не згадати і ще про одне «винахід» лицарських часів, ідеальне уявлення про яке збереглося до наших днів, - про культ жінки і так званої куртуазної любові. Витоки цього цікавого явища виявляються в особливому ставленні до жінки, яке з часом стало проявлятися у нащадків варварів - галлів, германців і північних народів. Вони стали дивитися на жінку як на істоту, яка наділена даром пророцтва і моральною силою. Особливо це проявлялося в поклонінні Марії - Богородиці, матері Христа. У 1140 був введений свято непорочного зачаття Марії. Її вважали заступницею за людей перед Христом: адже вона - мати Бога, а мати не просить, вона наказує. Ось чому Христос слухає її і, прислухаючись до неї, може змінювати рішення.
З культом Марії прямо пов'язане поклоніння вічно жіночному початку, яке восславлялі трубадури XII-XIII ст. Близько 1100 році у Франції з'являється лірична лицарська поезія, що прославляє придворну даму і любов лицаря до заміжньої жінки. Трубадурами були як самі правителі, так і небагаті представники знаті. А в 70 рр. XII в. розцвіла німецька лицарська поезія. Оспівується в ній любов (їй дали спеціальну назву - куртуазна, від французького слова courtoise - чемна, ввічлива) протиставлялася шлюбу. Закоханий лицар служив дамі, як васал сеньйору, за якого він готовий віддати життя. Основна риса куртуазної любові - безкорисливість. Ні сексуальна близькість, ні матеріальний інтерес не повинні були торкатися її.
