Дзержинский Феликс Эдмундович (1877—1926), революционер, советский государственный деятель, первый председатель ВЧК (с декабря 1917 г.).
Родился 11 сентября 1877 г. в имении Дзержиново (Столбцовский район Минской губернии; ныне Белоруссия) в глубоко религиозной польской дворянской семье. Детство провёл в родовом имении под Вильно (ныне Вильнюс). Решил стать священником, но от принятия сана его отговорил дядя-ксёндз.
В 1884 г. Дзержинский впервые познакомился с идеями марксизма, войдя в социал-демократический кружок Виленской гимназии. Через год оставил учёбу и полностью посвятил себя революционной работе.
На протяжении 20 лет жизнь Дзержинского — это аресты, тюрьмы, ссылки, побеги. Он несколько раз приговаривался к смертной казни. В 1906 г. нелегально побывал в Стокгольме, где проходил съезд РСДРП; там впервые встретился с В. И. Лениным.
В 1917 г. во время Февральской революции вместе с другими политзаключёнными был освобождён из московской Бутырской тюрьмы.
В августе 1917 г. стал членом ЦК РСДРП(б), вошёл в состав ВРК по подготовке вооружённого восстания. Принял активное участие в Октябрьском перевороте.
17 декабря 1917 г. был назначен председателем ВЧК. Непреклонный и жёсткий борец с любым инакомыслием, Дзержинский стал одним из руководителей красного террора. Именно он вместе с Лениным выступил инициатором гонений и высылки за границу представителей русской интеллигенции, изъятия церковных ценностей, расстрела священнослужителей.
В 20-х гг. Дзержинский возглавлял Народный комиссариат путей сообщения, был председателем Комиссии по борьбе с беспризорностью, в 1924 г. стал председателем ВСНХ.
Скоропостижно скончался 20 июля 1926 г. в Москве после участия в работе пленума ЦК ВКП(б).
Дзержинский вошёл в историю России как «железный Феликс», «рыцарь революции — бескомпромиссный борец за большевистские идеи».
Объяснение:
Історія Британської Індії - період історії, коли частина Індійського субконтиненту перебувала під управлінням англійців: спочатку Ост-Індської компанії, а потім безпосередньо Британської імперії.
Британське правління в Індії почалося в 1757 році, коли після битви при Плессі англієць Роберт Клайв зробив наваба Бенгалії Миру Джафара. За іншою версією, це сталося в 1766 році, коли Ост-Індська Компанія отримала право збору податків в Бенгалії і Біхарі, або в 1773 році, коли була заснована столиця британської Бенгалії в Калькутті і призначений перший генерал-губернатор, Уоррен Гастінгс. У 1818 році Компанія перемогла імперію маратхі, а потім встановила контроль над її територією і стала домінувати на всіх субконтиненті. Компанія була приватною організацією, яка підпорядковувалася раді директорів в Лондоні. Спочатку вона ставила собі за мету монополію на торгівлю з Індією, але поступово знайшла урядові функції, завела свою армію і адміністрацію. Британський уряд спочатку не контролювала Компанію, незважаючи на численні скарги на корупцію і зловживання її чиновників. Тільки в 1784 році Індійський акт Пітта дав британському уряду контроль над Компанією. Правління Компанії тривало до 1857 року, коли після повстання сипаїв воно було ліквідовано. Актом про управління Індією 1858 рокубританський уряд взяло на себе пряме управління віце-королівством Індія ( British Raj ).
