Наполео́н I Бонапа́рт (фр. Napoléon I Bonaparte; 15 серпня 1769 — 5 травня 1821) — французький державний діяч, полководець, перший консул Французької Республіки (1799—1804), імператор Франції (1804—1814, 1815)[12]. Творець однієї з найбільших імперій світу, реформатор і законодавець Європи. Представник роду Бонапартів. Народився в Аяччо, Корсика, Франція. Схвально зустрів Французьку революцію[12], став генералом революційної армії (з 1796). Командував французькими військами у війні проти Австрії і П'ємонту (1796—1797), засвідчивши талант великого воєначальника і політика[12]. 1799 року здійснив державний переворот у Франції: полишив владу Директорії, став консулом[12]. 1804 року проголосив Францію імперією, а себе її першим імператором[12]. Запровадив нове законодавство, яке діє у більшості європейських країн. Завдяки перемогам над Австрією, Пруссією, Росією підкорив більшу частину Західної й Центральної Європи[12]. Намагаючись встановити гегемонію на континенті, протистояв Британії та її союзникам. Зазнав серйозних втрат у неуспішній війні з Росією (1812)[12]. Після невдалої битви під Лейпцигом (1813) й здачі Парижа програв війну коаліції Австрії, Пруссії та Росії. 1814 року зрікся престолу, був засланий на Ельбу[12]. 1815 року повернувся в Париж і відновив імператорську владу, але зазнав поразки у битві під Ватерлоо[12]. Вдруге відмовився від престолу, був засланий на британський острів Святої Єлени[12]. Помер у Лонгвуді на Святій Єлені, Велика Британія. Національний герой Франції.
