Политические положение Кыпчаков
​

Восста́ние Спарта́ка (лат. Bellum Spartacium или лат. Tertium Bellum Servile, «Третья война с рабами») — величайшее в древности[1][2] и третье по счёту (после первого и второго Сицилийских восстаний) восстание рабов. Последнее восстание рабов в Римской республике датируется обычно 74 (или 73)—71 гг. до н. э.[3] Восстание Спартака было единственным восстанием рабов, представлявшим прямую угрозу центральной Италии. Окончательно подавлено в основном благодаря военным усилиям полководца Марка Лициния Красса. В последующие годы оно продолжало оказывать косвенное воздействие на политику Рима.
Между 73 и 71 годами до н. э. группа беглых рабов — первоначально небольшая, примерно из 78 беглых гладиаторов — переросла в сообщество из более чем 120 тыс.[4] мужчин, женщин и детей, относительно безнаказанно перемещавшихся по Италии под руководством нескольких лидеров, в том числе знаменитого гладиатора Спартака. Бое взрослые мужчины из этой группы составляли удивительно эффективный вооружённый отряд, который неоднократно показывал, что может противостоять римской военной мощи, как в виде местных патрулей и милиции, так и в виде подготовленных римских легионов под консульским командованием. Плутарх описывал действия рабов как попытку сбежать от своих хозяев и уйти через Галлию, в то время как Аппиан и Флор изображали восстание как гражданскую войну, в которой рабы вели кампанию по захвату самого Рима.
Растущая тревога Римского сената по поводу продолжения военных успехов армии Спартака, а также грабежи в римских городах и сельской местности в конечном итоге привели к тому, что республика пустила в ход армию из восьми легионов под жёстким, но эффективным руководством Марка Лициния Красса. Война закончилась в 71 году до н. э., когда армия Спартака, отступая после долгих и кровопролитных боёв перед легионами Красса, Помпея и Лукулла, была полностью уничтожена, оказав при этом ожесточённое сопротивление.
Третье восстание рабов имело важное значение для последующей истории Древнего Рима, в основном в его влиянии на карьеру Помпея и Красса. Два военачальника использовали успехи в подавлении восстания в своей дальнейшей политической карьере, употребляя общественное признание и угрозу своих легионов с целью повлиять на консульские выборы 70 года до н. э. в свою пользу. Их действия в значительной мере подрыву римских политических институтов и в конечном итоге превращению Римской республики в Римскую империю

Історія – це предмет, на якому ми вивчаємо минулі століття, видатних політичних і державних діячів, великі історичні події, які впливали на розвиток різних держав. На мій погляд, вивчення історії – це дуже важливо для кожної людини. Адже вивчаючи історію, ми краще розуміємо, чому відбуваються ті чи інші події і в нашому сьогоднішньому житті. А також, чому зараз ми живемо саме в такому суспільстві, яке складалося велику кількість років. Знати історію своєї власної країни дуже важливо. На мій погляд, перш за все тому, щоб знати, що було на тій же землі, в тому ж місті, де ти живеш, сотню або й більше років тому. Як жили в ті часи такі ж люди, як і ти, яким законам вони підпорядковувалися, у що вірили і до чого прагнули.  На підставі отриманих знань на уроках історії можна і самому вибрати, як саме ти хочеш жити, щоб твої нащадки тобою пишалися, зробити щось значуще і корисне для суспільства, щоб про тебе пам'ятай і по закінченні великої кількості часу. Також історія рясніє і негативними і страшними подіями, які також необхідно знати для того, щоб такого більше не сталося. Наприклад, наша країна брала участь у величезній кількості війн та кровопролитних битв. На мій погляд, їх необхідно досконально вивчати, щоб ми підростаюче покоління зрозуміли на стільки це страшно і щоб ми ні в якому разі не доводили свою країну ще раз до подібних подій. З уроків історії ми ще дізнаємося велика кількість справжніх героїв нашої країни. Тих людей, які не пошкодували своїх життів, щоб захистити свою Батьківщину і живуть людей. Тільки завдяки їх хоробрості, мужності, безстрашності живемо зараз і ми. Тому їхні нащадки повинні не забувати про своїх справжніх героїв та шанувати їх пам'ять.  Історія корисна і для загального розвитку людини, як особистості. З людиною, яка добре знає історію своєї держави і сусідніх країн не може бути нудно. Адже така людина дуже різнобічно розвинений, у нього є своя версія на всі події, які відбуваються навколо, він розуміє, навіщо ті чи інші політичні діячі приймають різні зміни і модифікації законів і до чого згодом це може призвести. Тому з такою людиною завжди приємно поспілкуватися.  Історію ми вивчаємо для того, щоб бути грамотними, всебічно розвиненими особистостями, які розуміють закономірності розвитку суспільства і країн, адже історія циклічна і все коли повторюється і тому потрібно бути до цього готовим.