Я не знаю про какой суд вы спрашиваете
пр Афины
В древнем праве справедливость всегда рассматривалась как законность. Сейчас есть специальное понятие - целесообразность, тогда такого не было. Афины, как тебе должно быть известно, были мощным городом. Такие города назывались пОлюсами (греч. polus - государство). Интересы города-государства (полюса) стояли выше интересов личности и человека.
Возьмем пример Платона - философа. Его казнили (дали выпить яд) за то, что он якобы пропагандировал однобожие (Бог вместо многочисленных греческих богов: зевса, афродиты, меркурия и т.д). Были защищены интересы Афин. Но справедливо ли это с нашей точки зрения? Думается, что нет.
ОбъяснУ другій половині XVII - на початку XVIII ст. (за часів правління Людовіка XIV) абсолютизм у Франції досяг свого апогею. Цей період часто називали «золотою добою», «добою Людовіка XIV», а його самого «король-сонце». Влада монарха надзвичайно зросла. Особа короля майже обожествлялася, а урочистий придворний церемоніал, нескінченні святкування і спорудження нової пишної королівської резиденції у Версалі мали символізувати торжество абсолютизму. «Держава - це я», - казав король.
Нескінченні війни та витрати на утримання королівського двору повністю поглинали державні кошти. З 54 років самостійного правління Людовіка XIV 33 роки пройшли у війнах. Податки і постійні війни значно підірвали економічне становище держави. Зростало невдоволення народу, буржуазії і дворянства. Навіть спроби талановитого міністра фінансів Кольбера не змогли вивести Францію з важкого економічного стану. Він активно проводив політику меркантилізму, намагався захистити французьку економіку протекціоністськими митами, заохочував створення великих мануфактур, надавав їм різні пільги і привілеї.
Після смерті Людовіка XIV престол перейшов до його правнука - Людовіка XV (1715-1774). За його правління Франція продовжувала вести війни, які не були потрібні ні народу, ні державі, а лише ускладнювали становище країни. У результаті Семилітньої війни, яку Франція вела проти Англії та Пруссії, вона втратила майже всі свої колонії у Північній Америці та Індії.
Фінансова криза в державі посилювалася величезними витратами На утримання придворної аристократії, яку складали майже 4 тис. дворян зі своїми сім'ями і слугами. Весь свій час король присвячував балам, полюванням, виставам та іншим розвагам. Людовіку XV приписували слова: «Після Нас хоч потоп» і «На мій вік вистачить».
2. Економічний розвиток Франції у другій половині XVIII ст.
Із середини XVIII ст. у Франції прискорився розвиток промисловості, торгівлі й сільського господарства. Населення країни зросло в 1790 р. до 26 млн чол., з яких майже 85 % проживало в селах. Селянам належало близько 40 % землі, але вони були лише її користувачами, оскільки права власності залишались у дворян. Хоча кріпаків у країні майже не залишилося, селяни продовжували виконувати численні феодальні повинності. За користування ділянкою вони мусили платити сеньйору грошовий внесок - ценз, вносити оброк - шампар - від чверті до половини врожаю, а іноді виконувати панщину. Великих збитків селянським господарствам завдавало право дворян полювати да орних землях, сплата державі численних задатків і церковної десятини. В окремих провінціях Франції, зокрема на Північному Заході, поступово зростала кількість замож-дзх селянських господарств.ение:
