Вóдень (гідроге́н, гідроґе́н[7], заст. Гідроген[8]; хімічний символ — H, лат. Hydrogenium) — хімічний елемент з атомним номером 1, який належить до 1-ї групи (за старою класифікацією — головної підгрупи 1-ї групи), 1-го періоду періодичної системи хімічних елементів, та є першим і найпростішим представником усіх хімічних елементів взагалі. Найбільш розповсюджений елемент Всесвіту. Належить до неметалів.
Також, вóдень (H2) — проста речовина, яку утворює хімічний елемент водень — (за нормальних умов) дуже легкий (найлегший), двоатомний газ без запаху, кольору та смаку.
Водень погано розчиняється у воді та інших розчинниках (спирт, гексан), добре — у багатьох металах, найкраще в паладії (в одному об'ємі паладію розчиняється вісім об'ємів водню). Водень входить до багатьох природних сполук, найважливіша з яких — вода. Сполуки з неметалами та металами називаються гідридами. Суміш водню з киснем (гримучий газ) вибухонебезпечна. Водень є відновником. Сировина для промислового отримання водню — гази нафтопереробки, гази природні, продукти газифікації вугілля та вода. Основний лабораторний іб отримання водню — взаємодія цинку та соляної кислоти в апараті Кіпа. Водень застосовують для синтезу аміаку, метилового спирту, в процесах гідрогенізації, при зварюванні й різанні металів тощо. Водень — перспективне газоподібне пальне.
Три ізотопи гідрогену мають власні назви: 1H — протій (Н), 2H — дейтерій (D) і 3H — тритій (T). Дейтерій і тритій використовують в атомній енергетиці.
Объяснение:
ико-ритуальні принципи і відповідні їм норми поведінки
Найбільш давнім періодом китайської цивілізації вважається епоха існування ранньої рабовласницької держави Шань, яка склалася на межі XV-XIV ст. до н. е. у долині ріки Хуанхе. У XII ст. до н. е. китайські племена з долини ріки Вей завоювали цю державу і дали їй особливу назву – Інь, а своєму царству – Чжоу. Воно існувало до VIII ст. до н. е. і роз’єдналося на п’ять незалежних князівств. Цей період розпаду першої централізованої держави Китаю тривав до III ст. до н. е.
За цей період китайці удосконалили примітивне ідеографічне письмо і перетворили його в ієрогліфічну каліграфію, а також склали місячний календар. Але особливого розвитку китайська культура досягла з часу перетворення Китаю в кінці III ст. до н. е. у єдину могутню імперію – с початку періоду династії Цинь, а потім династії Хань (остання існувала до 220 р. н. е.).
