Италия, наряду с Германией, является еще одной страной, во второй половине XIX века преодолевшей состояние раздробленности. Формирование единого итальянского государства было среди прочего связано с борьбой за национальную независимость. События, которые привели к созданию единой Италии, принято называть итальянским словом «рисорджименто», что означает «обновление» или «возрождение».
В течение всего Средневековья и раннего Нового времени на территории Италии, несмотря на историческую, языковую, культурную близость населения, не существовало единого государства. В экономическом плане Италия значительно отставала от государств Западной Европы, достижения промышленной революции ее практически не затронули, развитию мешали и таможенные преграды.
Большое значение для итальянской истории имели революционные и наполеоновские войны. С одной стороны, Италия стала ареной борьбы наполеоновской Франции и Австрийской империи, война принесла итальянцам разорения и лишения. С другой стороны, Наполеон принес в Италию свежие веяния и идеи, например, в сфере гражданского права и судопроизводства. Наполеоновские войны формированию итальянского национального самосознания.
Перервана традиція літописання зумовила низку білих плям в історії польсько-литовської доби. Через це частина істориків період існування Великого князівства Литовського до Люблінської унії 1569 р. вважає часом існування Литовсько-Руської держави, а решта переконана, що цієї доби йшов процес перетворення українських земель на литовську провінцію. Така розбіжність поглядів пов'язана з тим, що час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція.
Отже, перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського тривало декілька віків. У середині XIV ст. розпочалося м'яке, «оксамитове», але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385) українські землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480 р. потрапляють в епіцентр московсько-литовського протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569) вони стають частиною Польщі, що призводить до ополячення та окатоличення українського люду.
Объяснение:
