Куда совершали военные проходы правителей

 Унаслідок Другої світової війни економічні та політичні пози­ції Великобританії були підірвані. Людські втрати становили близько 375 тис. осіб, а матеріальні збитки перевищили 25 млрд фунтів стерлінгів. Великобританія стала боржником своїх доміні­онів і США. Починається розпад найбільшої у світі Британської колоніальної імперії, в якій проживала чверть населення світу. Великобританія відігравала значну роль у повоєнному світі. Вона стала третьою ядерною державою після США та СРСР, зберігала сильні позиції у колишніх колоніях Британської імперії.
 У повоєнний період при владі в Англії, змінюючи одна одну, знаходилися Лейбористська та Консервативна партії. 5 червня 1945 р. на виборах перемогли лейбористи й уряд У Черчілля зму­шений був піти у відставку. Новий прем´єр-міністр К. Еттлі про­голосив своєю метою курс на «демократичний соціалізм». У результаті реформ, проведених лейбористами, були націоналізо­вані вугільна, газова, металургійна промисловість, електроенерге­тика, зв´язок, транспорт, Англійський банк. Власниками підпри­ємств сплачувалася компенсація — 2,5 млрд фунтів стерлінгів. Згодом темпи націоналізації були знижені, лейбористам стало зрозуміло, що держава не спроможна взяти на себе занадто багато. Було проголошено курс на «змішану економіку». Лейбористський кабінет став більше уваги приділяти питан­ням програмування економіки, регулювання зайнятості, екс-порту-імпорту та ін. За планом Маршалла Великобританія отри­мала близько 2,5 млрд доларів, що сприяло структурній переорієнтації британської економіки, водночас посилило її залежність від США. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування антипрофспілкових законів, розширення безкоштовної системи охорони здоров´я та розширення житлового будівництва. Широкий комплекс заходів, що здійснювали лейбористи, при­звів до непомірного зростання державних витрат і різкого збіль­шення дефіциту бюджету. Фінансові труднощі сприяли у 1951 р. перемозі консерваторів на чолі з У Черчіллем. Була здійснена часткова денаціоналізація, скорочено соціальні програми.
Для зміцнення своїх позицій у Європі Велико­британія у 1958 р. створює Європейську асоціацію вільної тор­гівлі, що була своєрідною противагою «Спільному ринку», заснованому без участі Англії. Повернення до влади лейбористів (1964 р.) привело до віднов­лення націоналізації, встановлення контролю за квартплатою, цінами, підвищувалися пенсії та інші соціальні виплати, створю­валося Національне управління по цінах і доходах. Незважаючи на певне економічне піднесення (темпи приросту виробництва становили 2,3% щорічно), Англія у 60-і pp. поступилася за рівнем промислового виробництва ФРН та Японії. Нові реалії примусили її шукати вихід у посиленні інтеграції зі «Спільним ринком». 1 січня 1973 р. Великобританія стала членом Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Однак еконо­мічні труднощі у 70-ті pp. поглибилися, зростало безробіття, інфляція, постійно падали темпи розвитку. Одночасно загостри­лася і проблема Ольстеру (Північної Ірландії), де відбувалися зіткнення між ірландською католицькою меншістю та англій­ськими протестантами.
остальное скину в личку

Дорогу построили лишь к 1746 г., и не по прямому направлению, а с заходом в Старую Руссу, Ржев и Волоколамск. На всем протяжении 728 верст ее вымостили бревнами и фашинником. Езда по тракту была нелегкой, что подтверждают впечатления А.С. Пушкина от поездки; "Целые шесть дней тащился я по несносной дороге и приехал в Петербург полумертвый".В 1817-1834 гг. построено Московское шоссе – выдающееся сооружение того времени не только в масштабах России, но и Европы. А.С. Пушкин, "катясь по гладкому шоссе в спокойном экипаже", писал о нем уже иначе: он называл его великолепным.В первой половине XIX в. в Англии, Франции, Германии и Северо-Американских Соединенных Штатах уже существовали железные дороги. В России же велась острая полемика между сторонниками и противниками строительства железных дорог. В числе сторонников были прогрессивно мыслящие ученые и инженеры; противостояли им в основном владельцы гужевого и водного транспорта, выдвигавшие в защиту своей позиции, в частности, такие аргументы, как загрязнение окружающей среды, холодный климат и как следствие – невозможность эксплуатации дороги в зимний период из-за снежных заносов.Возможно, полемика продолжалась бы и дальше, но дело ускорил профессор Венского политехнического института инженер Ф.А. Герстнер, обратившийся к императору Николаю I с запиской о строительстве в России сети железных дорог. Предложение было рассмотрено и принято: в 1837 г. первая в России железная дорога общего пользования между Санкт-Петербургом и Царским Селом, спроектированная австрийским инженером, начала действовать. Финансировало строительство акционерное общество, которое возглавлял граф А.А. Бобринский; Ф.А. Герстнер являлся техническим директором; в число учредителей входили предприниматели Б.Б. Крамер и И.К. Плитт.В 1838 г. железную дорогу общей протяженностью 27 км с шириной колеи 1829 мм открыли до Павловска, Здесь был построен вокзал с рестораном и театром, где в течение девяти сезонов выступал "король вальсов" Иоганн Штраус. Таким образом, Ф.А. Герстнер выполнил условие, поставленное Николаем I: "построить в виде опыта Царскосельскую, или Павловскую, железную дорогу с увеселительным на оконечности воксалом". Дорога доказала возможность ее круглогодичной эксплуатации. Во избежание снежных заносов рельсовый путь строился на земляном полотне высотой около трех метров.Все оборудование для рельсового пути, подвижной состав были заказаны за границей. Первые паровозы на этой дороге имели имена: "Лев", "Орел", "Стрела", "Богатырь", "Проворный", "Слон". Получили названия и вагоны, в зависимости от их вида: "карета", "линейка", "шарабан", "ваггон".Вопрос о строительстве железной дороги между С.-Петербургом и Москвой становился все более актуальным. В 1839 г. по повелению Николая I в Северо-Американские Соединенные Штаты командируются инженеры путей сообщения П.П. Мельников и Н.О. Крафт. Цель командировки – изучение постройки и эксплуатации американских железных дорог как наиболее соответствующих российским по климатическим условиям. Одновременно по поручению императора Комитет министров приступает к рассмотрению поступающих проектов устройства железной дороги между столицами.Па́вел Петро́вич Ме́льников (22 июля (3 августа) 1804 — 22 июля (3 августа) 1880, Любань) — российский инженер, один из авторов проекта железной дороги Санкт-Петербург — Москва, первый министр путей сообщения Российской империи (1865—1869). Автор первой русской книги о железных дорогах и первых Технических условий проектирования станций. (Удали что нибудь не нужное)