Початок ХХ ст. ознаменувався ускладненням внутрішньополітичного становища в Російській імперії. Економічна криза та поразка в російсько-японській війні 1904-1905 рр. підірвали авторитет влади. Нерозв’язаність аграрного питання, невдоволення більшості робітників умовами праці, відсутність демократичних свобод, прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою, а також національне гноблення неросійських народів створили підґрунтя для вибуху народного невдоволення. У різних регіонах Російської імперії проходили демонстрації та страйки, де висувалися політичні вимоги. У неділю 9 січня 1905 р. в Санкт-Петербурзі відбулася велика мирна демонстрація, учасники якої прагнули вручити царю петицію стосовно поліпшення умов праці. Проте влада розцінила це як бунт та наказала військам стріляти по демонстрантах. Загинуло близько тисячі осіб. Події «Кривавої неділі» викликали загальне обурення та стали початком революції 1905-1907 рр.
У січні 1905 р. в імперії застрайкувало 440 тис. робітників. Оголосили про припинення праці робітники багатьох промислових підприємств Наддніпрянської України. На кінець лютого тут було зафіксовано 105 страйків, у яких брали участь 70 тис. робітників. Страйкова хвиля поступово посилювалася. Протягом квітня-серпня 1905 р. в Наддніпрянщині відбулося 300 страйків, у яких брали участь понад 100 тис. робітників. Улітку страйкова боротьба набула переважно політичного характеру. Неодноразово виникали сутички робітників із поліцією. Одночасно розвивався селянський рух, який мав стихійний характер і в основному завершувався погромом поміщицьких маєтків.
Під впливом виступів робітників та селян похитнулася надійна раніше опора російської влади ─ армія. Першим великим виступом у збройних силах Російської імперії стало повстання на броненосці «Потьомкін» 14 червня 1905 р., більшість матросів якого становили українці. Одним із не багатьох офіцерів, що підтримали повсталих, став інженер-механік Олександр Коваленко. Він був одним із засновників РУП, а під час повстання входив до революційного комітету, що керував ним.
Після прибуття до Одеси повсталі вирішили підтримати місцевих страйкуючих робітників. Спроба вірних владі 12 кораблів Чорноморської ескадри розстріляти бунтівний броненосець провалилася. Матроси відмовилися стріляти в «Потьомкіна» і зустріли його вигуками «Ура!». Побоюючись поширення повстання на інші кораблі, російське командування відвело їх до Севастополя. 25 червня 1905 р. в умовах нестачі вугілля й провіанту повсталий «Потьомкін» увійшов до румунського порту Констанца та здався владі.
Незважаючи на масові виступи і зростання незадоволення в усіх верствах населення, царизм відмовлявся йти на поступки. Соціально-політичне напруження в імперії з початком осені 1905 р. продовжувало наростати. Народний рух швидко політизувався. Все це привело до загальноросійського політичного стайку, який почався в перші дні жовтня в Москві та Петербурзі.
В Україні одними з перших до страйку долучилися робітники та службовці Катеринослава, Києва, Одеси, Миколаєва. В середині жовтня в Україні страйкувало більш як 120 тис. осіб.
Жовтневий страйк викликав вагання і розгубленість урядових кіл. Царизм був вимушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола ІІ видав Маніфест, в якому «дарував» населенню особисту недоторканість, свободу слова, зібрань і спілок. Одночасно створювалася Державна дума як законодавчий орган імперії з обмеженими повноваженнями.
