У 1230-х роках Міндовг став наймогутнішим серед усіх литовських князів. Приєднавши у 1230-1240-х роках західноруські землі (Полоцьк, Вітебськ), Міндовг поклав початок Великому князівству Литовському та став його першим великим князем. Проте його політичні амбіції на цьому не вичерпалися – у 1251 році Міндовг разом зі своєю дружиною Мартою приймають хрещення західного обряду, а вже у 1253 році за наказом Папи Римського Іннокентія IV отримують титул короля та королеви Литви. Таким чином держава Міндовга вийшла на європейську арену як рівноправний гравець, проте такий стан речей лишався недовго. Військові конфлікти з Тевтонським та Лівонським орденами, походи на Польщу, невдоволення литовського населення католицькими місіонерами викликали розлад у відносинах Литви із Заходом у цілому та папською курією зокрема. Тому 1255 року Папою Римським Олександром IV було оголошено хрестовий похід проти Литви. Такий заклик повторювався ще декілька разів. Існують відомості, що у відповідь на таку політику Папи Міндовг зрікся християнства близько 1261 року. Його ж син зробив це ще раніше – у другій половині 1250-х років Войшелек зрікся корони та католицизму, прийняв православ’я та відправився в паломництво на гору Афон. Сам Міндовг, будучи в неладах із усіма сусідами, був вбитий змовниками в 1263 році.
Міндовг цікавий у розрізі історії Русі-України декількома фактами:
За його правління Литва захопила частину руських земель.
У руських літописах згадується держава «Литва Міндовга».
Тісні політичні зв’язки Міндовга та Данила Галицького.
У цей період були здійсненні перші серйозні та задокументовані контакти Русі та Литви, при чому як у військовій, так і в політичній площинах.
Після Міндовга литовським князем на деякий час став син Данила Галицького Шварно. Далі княжив Тройден, проте в українській історії Литва виходить на перші ролі за часів великого князя Гедиміна (Гедимінаса) – засновника правлячої литовської династії Гедиміновичів.
У якому році Міндовг охрестився?1250 р.1251 р.1253 р.1255 р.
В первой половине XVI в. в Западной и Центральной Европе развернулось общественное движение, антифеодальное по своей социально-экономической сути, религиозное (антикатолицизкое) по своей идеологической форме. Целями этого движения являлось: перестройка взаимоотношений церкви и государства, "исправление" официальной доктрины римско-католической церкви, преобразование церковной организации. Это массовое движение против католической церкви получило название - РЕФОРМАЦИЯ. Главным очагом европейской реформации была Германия.
Начало Реформации положил профессор Виттенберского университета, доктор богословия - Мартин Лютер (1485-1546 гг.). 31 октября 1517 г. он прибил к дверям церкви свои "95 тезисов" с протестом против продажи индульгенции (святые совершили столько святых поступков, что можно оставшиеся продавать церкви за "отпущение грехов".) Лютер был отлучен от церкви Римским Папой и подвергнут опале Германским императором, от смерти его поддержка германских князей.
Учение Лютера о вере.
Лютер доказывал, что вся иерархия католической церкви, монашество, большинство обрядов и служб не основаны на "подлинном слове Божем", "истинном Евангелие". Вопреки учению католицизма о необходимости совершать для души различные обряды, делать взносы церкви, Лютер, ссылаясь на послание апостола Павла, утверждал, что "человек оправдывается одной верой". Каждый верующий оправдывается лично перед богом, становясь тут как бы священником самому себе и вследствие этого не нуждаясь более в услугах католической церкви, только лишь Богу - существу совершеннейшему - обязаны люди (от Пап и князей до последнего крестьянина) повиноваться рабски .
Объяснение:
