коностас (з грецької ε?ι?κον – ікона, στα?σις – місце стояння) — це вівтарна перегородка з розміщеними в певному порядку на ній іконами. Функцією іконостасу є відділяти в храмі святе місце – святилище, де відбувається літургія, від місця згромадження вірних – нави. Традицію відділення в святині «sakrum» від «profanum» зустрічаємо у Старому Завіті, а саме в Єрусалимському Храмі. Святая Святих — місце, де зберігалась Скинія Завіту і де було місце перебування Бога Ізраїлевого, відділялась суцільною завісою від решти храму (до речі, традиція відділення святилища від нави завісою збереглася в деяких східнохристиянських Церквах, зокрема у Вірменській, Сиромалабарській та Сиромаланкарській).
Учені, що досліджують іконостас, стверджують, що він виконував подвійну функцію: з однієї сторони, іконографічна програма була виразом чітко окресленої символічно-догматичної концепції, що випрацьовувалась віками; з іншої, на відміну від стінопису, мав характер молитовно-адораційний. Вірні підходили до іконостасу, який був межею, що відділяла від «Святая Святих», і ставали перед лицем відображеного на іконі Христа, Богородиці та святих в поставі особистої молитви. Функції таких «молитовних» ікон виконували намісні ікони, які мали так званий портретний характер, а також — храмова ікона. Саме серед цих ікон найбільше таких, які славляться особливим культом серед вірних і визнані чудотворними.
І. Формування іконостасу у Візантії
Почав формуватися іконостас у такій формі, в якій ми звикли його бачити, у Візантії в ІХ – Х століттях. Розвинувся він від темплона – горизонтальної балки, яка опиралася на дерев'яні або кам'яні колони і розміщувалась між святилищем і храмом вірних. Темплон виник у VII столітті (в Україні на означення темплону вживалось слово «тябло»). Угорі на темплоні розміщувався епістилій (з грецької «поставець») — довга дошка, на якій зображалась ікона Христа в оточенні Богородиці, Івана Предтечі та святих, що схилились до Нього в молитовних позах. Згодом ікони на темплоні трансформувались в ряд «Моління» (гр. Деесіс).
Объяснение:
23 параграф называется так «Усиление власти князей в Германии» и он является частью большой главы «Германия и Италия в 12-15 веках»
• Почему Германия не объединилась в единое государство
С 11 века здесь начался подъем хозяйства, города все больше расширялись, а самые большие города торговали с другими странами в большей степени, чем между собой. Немцы не сильно стремились к объединению в некоторой степени и из-за этого. Такая особенность появлению нескольких независимых государств, которые возглавлялись князьями, которые не зависили от короля.
• Лев и Медведь.
У германских королей дела в гору не шли, потому что их власть была ослаблена. Плюс, ситуацию ухудшило завоевания в славянских землях. Сначала они пытались подчинить полабских и славян еще в 10 веке. Но в 12 веке новое наступление начали уже князья, а не короли. Один был Лев из рода Вельфов, а другой – Альбрехт Медведь.
• Князья – независимые правители.
Императоры Священной Римской империи пошли на то, чтобы дать больше свободы немецким князьям, чтобы иметь больше власти в Италии. Теперь император не передавал трон наследникам, на это он должен был получить разрешение князей. Кроме того, князья чеканили монету, судили население, собирали налоги и пошлины, основывали новые города.
• Упадок императорской власти в 15 веке.
В начале 15 века императорский престол оказался в руках Габсбургов (они владели Австрией и славянскими землями по соседству). Империя стала иметь проблемы, которые появились из-за борьбы с соседними государствами. Тогда Франция присоединила Прованс, Венгрия отобрала Австрию.
