1. для привлечения на свою сторону новых сторонников, пугачёв, рассылал "прелестные грамоты". в них он обещал сделать всех участников движения свободными казаками, их землёй, угодьями, "крестом" и "бородой", травами, свинцом, порохом, освободить он рекрутских наборов, высоких податей, призывать казнить помещиков и мздоимцев-судей. он рассчитывал свергнуть с престола екатерину ||, занять "отчий престол", на котором он будет для народа своим, "мужицким" царём.
2. крестьянская война под предводительством е.пугачёва стала крупным народным выступлением в россии за всю . крестьянская война ничего не изменила к лучшему в положении крестьянства, коренных народов поволжья и приуралья, казачества. лишь на некоторых горных заводах урала были приняты меры по увеличению заработной платы и улучшению условий труда рабочих. но крестьянская война под предводительством е. пугачёва, потрясшая империю екатерины ||, заставила власти искать пути решения крестьянского вопроса, оставшегося важнейшим в жизни россии.
3. 1 этап: 17 сентября 1773г. осада оренбурга длилась 6 месяцев и не принесла успеха восставшим.
2 этап: с апреля по июль 1774г. пугачёв повёл своё войско на казань. в июле 1774г. он сумел взять окраины города. но кремль с засевшими остатками царского гарнизона занять не удалось - на осаждённым пришли царские войска во главе с михельсоном.
3 этап: стремясь привлечь крестьян на свою сторону, пугачёв 3 июля 1774г. издал манифест, в которой их освобождал от крепостной зависимости и налогов. для пополнения своего войска, он устремился на юг. пугачёв подошел к царицыну, но овладеть им не смог и был разгромлен. переправившись на левый берег волги с остатками войска, пугачёв 12 сентября 1774г. был схвачен и выдан михельсону казачьей верхушкой, желавшей таким образом купить себе прощение за участие в крестьянской войне. несмотря на поражение пугачёва, крестьянские выступления, удалось подавить через год.
4. 1773-1775 гг. восстание под предводительством е.пугачёва.
1773г. провозглашение е.пугачёва себя императором петром |||.
Відповідь:
Перше вторгнення до Західної Римської імперії
У 401 році Аларіх повстав і разом з іншим готським вождем — Радагайсусом (лат. Radagaisus) вдерся до Італійського півострову. Вестготи спустошили північ Західної Римської імперії, але 6 квітня (на Великдень) 402 під Полленцею Стіліхон розбив війська Аларіха. У наступній битві під Вероною Стіліхон знову розбив вестготів. Після цих поразок Аларіх змушений був відступити і покинув Італійський півострів.
Хоч Аларіх у цьому поході й не досяг Риму, але його вторгнення до Західної Римської імперії мало важливі наслідки: по-перше, змусило перемістити імперську резиденцію з Мілана до Равенни, по-друге, влада відкликала легіон XX Valeria Victrix з Британії, по-третє, ймовірно полегшило велике вторгнення вандалів, свевів і аланів до Галії.
Друге вторгнення до Західної Римської імперії
Пізніше Аларіх став другом і союзником свого старого супротивника Стіліхона. Відчуженість між Візантією і Західною римською імперією в 407 році загрожувала громадянською війною, і Стіліхон запропонував використовувати сили Аларіха для того, щоб посилити вимоги західноримського імператора Гонорія щодо провінції Ілірії. Смерть східноримського імператора Аркадія в травні 408 році призвело до покращення відношень. Але Аларіх вже фактично ввів військо до Епіру і вимагав відшкодувати військові витрати. Сума вимог біла вельми значною — 4 000 лібр золота. Під сильним тиском Стіліхона Римський сенат погодився виплатити ці гроші. Але три місяці пізніше Стіліхон і головні міністри його партії були зрадницькі убиті на замовлення Гонорія. Внаслідок заворушень у Західній Римській імперії загинули дружини і діти багатьох воїнів федератів. 30 тисяч федератів кинулись до табору Аларіха, вимагаючи помсти. Так невиплата обіцяних грошей та помста за загиблих були використані Аларіхом для походу на Рим. Він провів готів через Юлійські Альпи, і у вересні 408 року його військо почало облогу Риму. Готи не йшли на штурм, намагаючись виморити римлян голодом. Коли посли Сенату пробували залякати Аларіха натяками на те, що можуть зробити громадяни у розпачі, він зі сміхом відповів: «Чим густіша трава, тим легше косити!». Після перемовин римські громадяни були згодні заплатити викуп у понад дві тисячі лібр (фунтів) золота, а також дати як відкупне дорогоцінний одяг з шовку та на три тисячі лібр перцю. Так закінчилась перша облога Риму Аларіхом.
Аларіх намагався отримати якнайбільше на переговорах з римськими правителями. Його вимоги були значними — поступка ряду територій між Дунаєм і Венеційською затокою, що було цілком ймовірно, бо деякі з них лише номінально належали імперії, і пост головнокомандувача імперської армії. Коли усі переговори з імператором закінчились невдачею, Аларіх вдруге обложив Рим у 409 році. Після цієї облоги він уклав угоду з Сенатом. За сприяння Аларіха сенатори призначили нового Цезаря — грека Приска Аттала (лат. Priscus Attalus) на противагу Гонорію. Аларіх призначив його командиром військ. Аларіх захотів собі ще в управління і провінцію Африка, у чому йому було відмовлено. Атал виявився абсолютно непридатним для ролі Цезаря. Відмовившись від військової до Аларіха, він втратив провінцію Африку, житницю Риму, яку захищали прихильники Гонорія. Позицію Гонорія також дуже підсилило прибуття шести легіонів, які відправив з Константинополя його племінник Феодосій II.
Файл:Death of Alaric.jpg
Похорони Аларіха в його ліжку до могили на річці Бузенто. Літографія 1895 року.
Аларіх скинув свого маріонеткового цезаря, після одинадцяти місяців безрезультатного правління, і ще раз пробував відкрити переговори з Гонорієм. Ці переговори можливо б мали успіх, якби не вплив іншого гота, Саруса (лат. Sarus), спадкового ворога Аларіха і його роду. Коли Аларіх зрозумів, що йому не вдасться досягти свого дипломатичним шляхом, він пішов на південь і почав третю облогу Риму. 24 серпня 410 року Аларіх і його вестготи увірвались до Риму через Саларські ворота на північному сході міста. Є непідтверджені повідомлення, що це сталося завдяки зраді. Рим пограбували, але не спалили. Не були пограбовані церкви.
Покинувши місто, готи пішли на південь, до Калабрії. Аларіх бажав захопити Сицилію та Африку, які як житниці Риму були ключем до Західної Римської імперії, але його кораблі були розбиті та розкидані штормом, а багато воїнів загинуло.
Аларіх помер у 410 році після хвороби, яка перебігала з гарячкою, ймовірно малярії. Тіло його, за Йорданом, було опущене разом з багатьма скарбами в могилу на дні річки Бузенто, а полонених, які її копали, вбили, щоб ніхто не міг дізнатися про місце поховання. Королем після Аларіха був вибраний його зять Атаульф.
Головні джерела життєпису Аларіху — історик Орозій і поет Клавдіан (лат. Claudius Claudianus) — обидва сучасники; упереджений язичницький історик Зосим, який жив ймовірно на півсторіччя пізніше від смерті Аларіха; і Йордан, гот, який написав історію свого народу в 551, спираючись на ранішу історію Кассіодора (зараз втрачену), яку Кассіодор написав близько 520 рок
Пояснення:
