Что вы узнали о борьбе ирландского народа за своё освобождение

Римское государство берет свое начало от основания г. Рима в 753 г. до н.э. Ядро Рима составили латинские, сабинские и этрусские деревни. Объединение поселений в VII в. до н.э. привело к возникновению римской общины и царского периода в истории Рима.

История Римского государства делится на ряд периодов:

Царский период (VIII-VI вв. до н.э.), который характеризуется господством родо-племенных отношений, началом их разложения и возникновением раннеклассового общества и государства. Обусловленным выражением этого развития явилась реформа Сервия Туллия, вследствие которой социальное положение римского гражданина стало определяться не только принадлежностью к роду, но и богатством.
Период Римской республики (509-27 гг. до н.э.) на ранней стадии развития характеризуется господством патрициев, обладавших политической властью, в подчинении которых находилась выборная магистратура и сенат. Даже в результате борьбы сословий, в ходе которой плебсу удалось добиться политических прав, Рим остался по существу аристократическим государством: из патрициев и богатых плебеев сложилась новая знать — нобилитет, несколько позднее появилось и сословие всадников. Успешные войны и искусная дипломатия превратили Рим в крупное государство .
3.Римская империя (27 г. до н.э. – 476 г. н.э.) подразделяется, в свою очередь, на два периода – принципат и доминат; рубежом между ними является III в. н.э.
Период становления Римской республики характеризуется социально-политическими и военными реформами, которые покончили с многовековой борьбой патрициев и плебеев. Реформы были вызваны потребностью согласовать политико-правовой статус плебеев с их экономическим положением. В результате проведенных реформ была создана сильная армия. Началась эпоха римских завоеваний, которые, в свою очередь оказали влияние на дальнейшее развитие римской государственности, трансформацию основных институтов.

Далее в Риме начался кризис. Он представлял собой длительный процесс, протекавший со времени превращения Рима в Средиземноморскую державу и до падения Западной Римской империи. Экономический аспект кризиса полиса заключался в развитии товарно-денежных отношений, которые нарушали экономическую замкнутость и самодостаточность города-государства. В социальной сфере происходило размывание основы полиса - слоя мелких и средних землевладельцев-общинников, ремесленников и торговцев, живущих результатами собственного труда. Резкая имущественная дифференциация внутри этого слоя была следствием развития товарно-денежных отношений, а также широкого использования труда рабов в крупных хозяйствах. Под воздействием развития товарно-денежных отношений мелкие и средние собственники разорялись, а те, кто богатели, создавали ремесленные мастерские, в которых трудились рабы. Как следствие этих процессов пришло в упадок народное ополчение. Для Рима это привело к замене народного ополчения профессиональной армией, а в результате к падению республики и утверждению империи.

Відповідь:

Пояснення:Не задовольняючись тиском на нейтральні держави, Англія ужила виняткових заходів, намагаючись задушити Французьку республіку голодом. Інструкцією, даної 8 червня англійському флоту, англійським кораблям пропонувалося захоплювати всяке судно, незалежно від прапора, що направляється у французькі порти. Оголошення подібного роду блокади зовсім суперечило сталому міжнародному праву і торкалося насущних інтересів ряду нейтральних держав Сполучених Штатів Америки, Швеції, Данії. Данія, зокрема, все ще намагаючись відігравати роль великої морської держави, категорично відкинула англійські домагання, і міністр закордонних справ Бернсторф заявив, що датський уряд мало цікавить, що "нейтралітет Данії більш корисний однієї з воюючих країн, ніж інший".

Надзвичайно небезпечною зброєю, застосованою Англією, були шпигунство і диверсії в боротьбі з революцією у Франції, була організація найширшої служби розвідки і провокації. Буквально вся Франція кишіла англійськими агентами, якими дуже охоче ставали переслідувані дворяни, священики й інші представники кіл, що панували, до революції. Шкода, завданої діяльністю цих агентів, була винятковою. Вони не тільки збирали і перепроваджували секретні матеріали, але і були організаторами різних безладь, підбурювань, заколотів.На Сході Катерина II енергійно здійснювала свої плани у відношенні Туреччини і Польщі. Нескінченно ворожа французької революції, вона вважала невигідним передчасне пряме втручання в західноєвропейські справи і прагнула в максимальному ступені використовувати переваги, що створювала для неї війна. Тому цілком прав був Робесп’єр, коли відзначав, що "у той час, коли ворогуючі з нею держави розбиваються об стрімчак Французької республіки імператриця Росії береже свої сили і множить свої ресурси... Вона сподівається дочекатися моменту, коли зможе диктувати закони Європі й принаймні Пруссії й Австрії".