ДО ТЬ ЗНАЙТИ В ТЕКСТІ ІСТОРИЧНІ ПОМИЛКИ) Подивись наліво, подивись направо -
Це твоя земля, це твоя держава.
Історія в неї строката, яскрава
Слава Україні! Героям Слава!
Спочатку не було, ні птахів, ні риби,
І раптом стався Великий Вибух -
З'явилися зірки і котики пухнасті
Короче, все, що треба людині для щастя.
Колись на цих землях жили трипільці -
Вікентій Хвойка проце ще напише,
А про кімерійців писав ще Гомер -
Не той, що з мультика, а трохи інший.
Далі з'являються східні слов'яни:
Поляни, сіверяни та інші древляни.
Прийдуть вороженьки - то б'ють супостата,
А нема супостата, то ідуть брат на брата.
Ще апостол Андрій, було, як си подивить,
Скаже: «Файне місто збудують над Дніпром
Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь»
(На честь неї річка і станція метро).
Не було інтернету і радіостанцій –
Нудились князі і шукали затію:
В будь-якій незрозумілій ситуації
Ходили походом на Візантію.
Там же навчилися Господа боятися
І співати у церкві «Боже, прости!»
Тоді Володимир Великий покаявся,
Скинув Перуна і Русь охрестив.
У кожного князя була своя фішка:
Святослав Хоробрий воював до останку,
Ярослав Мудрий писав мудрі книжки,
А Мономах слухав маму і завжди носив шапку!
Та все, що до цього, було єрунда,
Бо тут навалилась монгольська орда,
Але робить сильнішим те, що не вбило,
І бився відважно король Данило,
Тільки в полі один не воїн, звісно,
І зростало потроху Литовське князівство.
З одного боку – пани польські,
З іншого боку – орда московська,
Прибігають татари – теж не дружити:
«Зажурилась Україна, що нічим прожити…»
Аж тут відчайдушні, як хижаки,
Люті підняли шаблі козаки,
Поки батько Богдан не вступив у борню –
Задружився з царем і споров фігню.
Та кров козацька – вона не для понту:
Довбуш, Кармелюк, Залізняк, Гонта
За долю боролись простого народу,
Бо козацькому роду нема переводу!
Не тільки в шаблях і гарматах сила,
Пам’ятаємо, друзі, Петра Могилу:
Відкрив Академію, щоб всіх научати –
Ох і красиві там вчаться дівчата!
А хто перший хіпан у Європі? Ну да –
Григорій Савич Сковорода!
Пушкін ще не вмів говорити,
А Іван Котляревський написав «Енеїду».
Подивись наліво, Подивись направо –
Це твоя земля, це твоя держава.
Історія в неї строката, яскрава.
Слава Україні! Героям слава!
Сторіччя дев’ятнадцяте. Що ми бачимо?
В Україні – кріпаччина, в Петербурзі – цар.
Немає Січі, немає Гетьманщини,
Аж тут народився Великий Кобзар!
Заповів нам Тарас як братам обійнятись,
І чужого навчатись і свого не цуратись.
Борітеся – поборите, щоб там не стало,
Кохайтеся, чорнобриві, та не з ким попало.
Бісились до сказу імперські зарази:
Валуєвські циркуляри і Емські укази
В мову нашу летіли, мов кулі,
Вбити хотіли. А ось вам – дулю!
Марко Вовчок, Михайло Старицький,
Гулак-Артемовський, Нечуй-Левицький,
Гринченко, Стефаник, Руданський, Гребінка,
Франко, Коцюбинський і Леся Українка
Слово виковали, як твердую крицю –
Блазням церевим ще й досі не спиться!
Двадцяте сторіччя: аж ось тобі на –
Починається перша світова війна.
Стали всі проти всіх до бою,
Україну імперії ділять між собою.
Виниченко, Петлюра, Махно, Скоропадський
Сварились між себе і зраду шукали,
Тим часом приперлась чума комуняцька –
Веселі, брате, часи настали…
Що тут казати, є, що згадати:
Розстріляне відродження, червоний терор,
І ніжна подяка від старшого брата –
Багатомільйонний голодомор.
Та винесла пам’ять народна з пожару
Вирваний кимось історії жмут:
Лицарів славних Холодного Яру
І подвиг безсмертний героїв Крут.
Новий непомітно підкрався капець –
Гітлер приперся, мать його так,
Тоді в харків’ян увірвався терпець:
Придумали танк – всім танкам танк!
Т-34 – краса і жах!
Гнали аж до Берліну поганців,
А на Волині й в карпатських лісах
Билися на два фронти повстанці.
Одних прогнали – інші прийшли,
Смерть не питає, на чиєму ти боці,
Знов переможені, чи перемогли –
Сумний святий вечір в сорок шостім році.
Ні корови, ні свині – тільки Сталін на стіні.
Це вже кінець історії? Ні!
Якось прийшов українець Горбачов
І народів тюрму розвалив. Ну а чо?
Воля настала, воля жадана,
Воля омріяна, обітована,
Тільки зарано було ще радіти,
Бо не так чужі воші, як свої гниди.
Летіли коктейлі, шина горіла,
Кривилось тирана свиняче рило,
Відрило рило чорні безодні,
Злітала в небо Небесна Сотня.
І знову зі сходу солдатиків соває
Кремлівський виродок закомплексований.
Та не вмре України ні слава ні воля,
Завжди посміхатися нам буде доля,
Тому буде жито і синєє небо,
А що буде далі – залежить від тебе!
Подивись наліво, подивись направо –
Це твоя земля, це твоя держава.
Історія в неї строката, яскрава.
Слава Україні! Героям слава!
