В чем отличие коллективизации от индустриализации? Минимум три черты.

Через деякий час після виникнення протестантська церква розділилася. Уже в XVI ст. самостійними відгалуженнями протестантизму були: лютеранська, кальвіністська та королівська реформаційна церкви. Це означало швидке поширення Реформації на Європейському континенті, а пізніше й на інших материках.

Лютеранська церква (отримала назву за іменем Мартіна Лютера) виникла у Північній Німеччині. Князі захоплювали церковні землі, закривали монастирі, домоглися створення "дешевої церкви". У кожному князівстві, де ця церква діяла, її главою був місцевий князь. Суперечності між князями, які дотримувалися лютеранських настанов, і тими, які сповідували католицизм, спричинили початок воєнних дій, кінець яким у 1555 р. поклав Аугсбурзький релігійний мир. З того часу в німецьких князівствах почало діяти правило: "Чия влада, того й віра". Лише правитель визначав, якою має бути віра.

Кальвіністська церква сформувалася у Швейцарії, а згодом поширилася в інших країнах (Нідерландах, Франції, Шотландії тощо). її засновником був француз Жан Кальвін, мешканець Женеви. 1536 р. видано його книжку "Повчання в християнській вірі", в якій систематично викладено основи протестантизму. Кальвіністська церква була також "дешевою", але вона виправдовувала нагромадження багатств, лихварство, рабство в колоніях. Прихильників цієї церкви почали називати кальвіністами.

В Англії, Данії та Швеції відбулася королівська Реформація, ініціаторами якої були королі цих держав, які одночасно очолювали і реформаційну церкву. Значну частину земель, що раніше належали католицькій церкві, одержали дворяни.

Контрреформація

Контрреформація - це наступ у релігійній формі сил, що намагалися відновити підірвані позиції католицької церкви, вивести її з кризи. Захищаючи ці позиції, католицизм був змушений вдатися до внутрішньої організаційної та ідейної перебудови. Неабияке значення мало заснування у 1534 р. і затвердження папою у 1540 р. ордену єзуїтів, що став одним з головних бастіонів Контрреформації.

У1542 р. реорганізовано інквізицію, а 1559 р. уперше надруковано "Індекс заборонених книг" - список видань, згодом неодноразово поновлюваний, що містив назви творів, які не відповідали ученню і практиці католицької церкви. Рішучий перелом в європейській Контрреформації настав після закінчення у 1563 р. Вселенського Собору цієї церкви, який з перервами засідав від 1545 р. в місті Триденті на півночі Італії. Собор закріпив перемогу угруповання на чолі з єзуїтами над течією в католицизмі, котра шукала примирення з протестантством. Він опрацював радикальну програму оновлення католицької спільноти, визначив доктрину і політику католицької церкви. У 1564 р. було обнародувано "Тридентське сповідання віри" - документ, у якому викладено головну суть рішень собору. Засуджувалося протестантське вчення про "виправдання вірою" і про Святе Писання як єдине джерело істини. Було збережено всі положення про верховенство пап, право продажу індульгенцій, поклоніння святим і т. ін.

Інквізиція (з лат. inqumtio- розшук) - трибунал католицької церкви, створений у XIII ст. для боротьби з єретиками. Діяв практично в усіх католицьких країнах протягом багатьох століть. Інквізиція використовувала таємне слідство, залучала доносчиків та лжесвідків, застосовувала тортури, конфіскацію майна засуджених, поширювала засудження на родичів до третього покоління включно тощо. Ці методи застосовувалися також до жінок і дітей. Засудженого одягали в ганебний одяг (санбеніто), він також мав пройти жахливу процедуру аутодафе - урочисту процесію, молебен, оголошення вироку та його здійснення через покарання ударами батога чи спалення на вогнищі. Як покарання використовували також публічне зречення, штраф, тюремне ув'язнення. Інквізиція активізувалася після створення у 1480р. так званої Нової інквізиції на чолі з домініканцем Томасом Торквемадою. У1642р. Папа Павло III заснував "Священну конгрегацію римської і вселенської інквізиції, її священне судилище", жертвами якої стали Джордано Бруно, Галілео Галілей та ін. В європейських країнах та Латинській Америці інквізиція припинила існування на початку XIX ст. Папська інквізиція існувала до 1870 р.

Масово винищували протестантів (так, 1572 р. у Франції під час Варфоломіївської ночі було знищено понад 30 тис. осіб). Застосовуючи різні каральні засоби, католицизм нещадно розправлявся з протестантами. Активно діяла інквізиція. Так, в Іспанії та Португалії поширилися аутодафе - виголошення вироку інквізиції та його здійснення, переважно спаленням. На міській площі у присутності багатьох людей, а часто короля і вельмож, страчували інакомислячих.

< Попер ЗМІСТ Наст >

Навчальні матеріали онлайн (pidru4niki.website)

© 2010 - 2020 info{aт}pidru4niki.com

Світлана

Сму́тное вре́мя, или Сму́та[1] — период в истории России с 1598 по 1613 год (существуют другие версии периодизации), ознаменованный стихийными бедствиями, гражданской войной, русско-польской и русско-шведскойвойнами, тяжелейшим государственно-политическим и социально-экономическимкризисом.
Наследник Ивана Грозного Фёдор I Иванович (с 1584) правил до 1598 года, а младший сын, царевич Дмитрий был убит в 1591 году. С их смертью и правящая династия пресеклась, на сцену выдвинулись боярские роды — Захарьины(Романовы), Годуновы[3]. В 1598 годуна трон был возведён Борис Годунов.

Три года, с 1601 по 1603, были неурожайными, даже в летние месяцы не прекращались заморозки, а в сентябре выпадал снег[4]. По некоторым предположениям[5], причиной этого было извержение вулкана Уайнапутина в Перу 19 февраля 1600 года[6] и последовавшая за этим вулканическая зима. Разразился страшный голод, жертвами которого стало до полумиллиона человек[7]. Массы народа стекались в Москву, где правительство раздавало хлеб и деньги нуждающимся. Однако эти меры лишь усилили хозяйственную дезорганизацию. Помещики не могли прокормить своих холопов и слуг и выгоняли их из усадеб. Оставшиеся без средств к существованию люди обращались к грабежу и разбою, усиливая общий хаос. Отдельные банды разрастались до нескольких сотен человек. Отряд атамана Хлопка насчитывал до 600 человек.

Смутное время было закончено с большими территориальными потерями для России. Смоленск был утрачен на долгие десятилетия; западная и значительная часть восточной Карелии захвачены шведами. Не смирившись с национальным и религиозным гнётом, с этих территорий ушло практически всё православное население, как русские, так и карелы. Россия потеряла выход к Финскому заливу. Шведы покинули Новгородлишь в 1617 году, в полностью разорённом городе осталось только несколько сотен жителей. Такое разорение новгородской землиповлияло на то, что шведыбеспрепятственно смогли на столетие взять себе побережье Финского залива, так называемую Ингерманландию, которую смог отвоевать назад только первый император России — Пётр I, также основав на этих землях город Санкт-Петербург в 1703 году.

Смутное время привело к глубокому хозяйственному упадку. Во многих уездах исторического центра государства размер пашни сократился в 20 раз, а численность крестьян в 4 раза. В западных уездах (Ржевском, Можайском и т. д.) обработанная земля составляла от 0,05 до 4,8 %. Земли во владениях Иосифо-Волоколамского монастырябыли «все до основания разорены и крестьянишки с жёнами и детьми посечены, а достольные в полон повыведены… а крестьянишков десятков пять-шесть после литовского разорения полепились и те ещё с разорения и хлебца себе не умеют завесть». В ряде районов и к 1620—1640 годам населённость была всё ещё ниже уровня XVI века. И в середине XVII века «живущая пашня» в Замосковном крае составляла не более половины всех земель, учтённых писцовыми книгами[18]