Римська культура широко поширилася в Європі та Середземномор'ї завдяки створенню ефективної структури управління, єдиної системи права, а також завдяки вмінням римських техніків та інженерів.
У римський час не з'явилося видатних винаходів у галузі сільського господарства, обробки металів, виготовлення кераміки і тканин, подібних тим, що були створені в епоху неоліту і в бронзовому столітті цивілізаціями Єгипту і Близького Сходу, проте римляни змогли розвинути і вдосконалити відомі їм технології. Грецький культурний р східного Середземномор'я дав римським інженерам знання основ математичних, природничих та технічних наук, які дозволили їм докорінно поліпшити виробництво енергії, агротехніку, гірничу справу і металообробку, виготовлення скла, кераміки та тканин, транспортну справу, суднобудування, інфраструктуру, будівельну справу, масове виробництво товарів, зв'язок і торгівлю.
Хоча в період Римської імперії в деяких областях господарства були передумови до початку промислової революції, римське суспільство так і залишилося на доіндустріальному рівні: машини були практично не розвинені, використовувалася праця рабів. Наукові, економічні та соціальні причини такого шляху розвитку, що характеризується істориками як стагнація античної технології, є предметом подальшого техніко-історичного дослідження.
Объяснение:
К примеру вот это:
История русской культуры является неотъемлемой частью нашей родины. Изучение культурного процесса, особенностей духовной жизни и бытовых традиций значительно обогащает наше представление об определенном этапе исторического развития. В то же время постижение культурного наследия столь же необходимо и в современной жизни. Историко-культурная тематика становится одним из определяющих факторов идеологической сферы, приобретая особое значение в период того мировоззренческого вакуума, который образовался в нашей стране за последние годы.
Несмотря на значимость историко-культурной проблематики советская историография темы отличается некоторой односторонностью. При обилии монографий по различным аспектам художественной жизни количество обобщающих работ сравнительно невелико. Это относится прежде всего к одному из самых блестящих периодов в истории русской культуры — XIX веку. Если по истории культуры X–XVII веков и XVIII века существуют пособия и монографии, соответствующие современным представлениям о развитии отечественной культуры, то по истории культуры XIX века их значительно меньше, кроме того, часть исследований концептуально устарела. Как отмечается в современной критике, одной из распространенных тенденций таких работ является «сведение курса истории культуры к курсу социально-политической истории, иллюстрированной примерами культурно-исторического содержания»[1]. В связи с этим в исследованиях последнего времени, наряду со стремлением отойти от вульгарно-социологических и политических схем историко-культурного развития, наметились, с одной стороны, разработки культурологического плана, с другой — обращение к непредвзятому анализу богатого материала истории русской культуры. Настоящая работа примыкает к последнему направлению. Широкий и разнообразный круг источников, привлеченных автором, дает возможность создать целостную картину русской культурной жизни первой половины XIX века, выделив ее основные компоненты. При этом представляется закономерным преимущественное внимание к вопросам просвещения и литературного творчества, поскольку эти аспекты культурного процесса непосредственно соотносятся с духовным и нравственным состоянием общества.
