XVII в. — В России в этот период окончательно сложился феодальный строй.
Основой отношений феодалов и крепостных крестьян стала барщинная система: господство натурального хозяйства; наделение крестьян землей и орудиями, за что они работали на барина (барщина), отдавали ему часть урожая (оброк), несли повинности перед государством и платили налоги. Крестьяне находились в личной зависимости от феодала, были прикреплены к земле (крепостное право); они владели примитивными орудиями, использовали старые методы производства. Это вело к низким урожаям и не обеспечивало рынок. Феодалы увеличивали запашку (экстенсивный метод). Росли повинности и оброки крестьян землевладельцам, налоги в государственную казну. Это вело к новым народным выступлениям.
Ремесло не удовлетворяло спрос. В XVII в. возникли мануфактуры — крупные предприятия с ручным трудом, разделенным по специальностям. Было до 30 крепостных казенных (государственных) мануфактур в металлургическом, оружейном, полотняном, кожевенном деле. В основном на них использовался труд крепостных, но были и наемные работники-специалисты.
В связи с ростом городов значительно расширилась внутренняяторговля. Многие города превратились в крупные торговые центры, стали проводиться ярмарки — периодически организуемые торги. Славилась Макарьевская ярмарка у Нижнего Новгорода.
Торговый устав 1653 г. ввел единую пошлину, отменив внутренние поборы с купцов. Новоторговый устав 1667 г., автором которого явился крупный политический деятель А. Л. Ордин-Нащокин, запретил иностранцам вести розничную торговлю в городах, давал привилегии русским торговцам. Внешняя торговля страдала от отсутствия выхода к Балтийскому и Черному морям.
В России в XVII в. складывались условия для развития буржуазных отношений, основанных на товарно-денежной экономике.
Объяснение:
Объяснение:
Античний світ подарував людству не лише блискучі зразки літератури, мистецтва, архітектури, а й політичні інститути, що стали надбанням наступних поколінь.
Прикладом рабовласницької демократії є державний устрій Афін. Афінська демократія вважається найбільш розвинутою і довершеною формою демократичного устрою античних рабовласницьких держав. Золотим віком античної демократії став проміжок від середини V до середини IV ст. до н. е. Формування системи органів афінської демократії було наслідком тривалого історичного періоду.
Будь-яка політична система, зокрема й афінська демократія, спрямована на врегулювання відносин між класами, соціальними групами, окремими людьми. У грецьких містах основою соціально-економічної та політичної організації був колектив громадян. Досягненням грецької політичної думки була розробка самого поняття "громадянин". У давньосхідних деспотіях такого поняття не існувало.
Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було занесено до особливих списків. У такі списки заносились імена юнаків та дівчат з 18 років, які впродовж року проходили спеціальне військово-тренувальне навчання і рік були охоронцями державних кордонів. Тільки в 20 років вони ставали повноправними громадянами.
Громадянство передбачало певні права й обов'язки. Серед перших - право на свободу, особисту недоторканність, на землю, на участь у виборних органах тощо, других - обов'язок берегти своє майно, працювати на землі, захищати рідний поліс, дотримуватися законів тощо.
Головним органом влади в Афінах були народні збори, на які збиралися усі громадяни. Жінки не мали права брати участь у політичному і громадському житті. На зборах приймалися закони, оголошувалися війни й укладався мир, затверджувалися посадові особи, ратифікувалися міжнародні договори тощо. Важливою справою зборів було затвердження бюджету, наділення правами громадянина Афін іноземців, тобто їх повноваження охоплювали всі сфери життя Афін.
Діяльність зборів впродовж року була поділена на десять циклів, кожен з яких тривав 36 днів, а збори відбувалися один раз на дев'ять днів. Кожний громадянин мав право на виступ і внесення законопроекту. Збори заслуховували звіти найвищих посадових осіб. Проте не всі громадяни могли засідати цілими днями. Із 30-40 тис. громадян Афін на засіданнях були присутні 3-5 тис. осіб.
Робочим органом народних зборів була Рада п'ятисот, члени якої обирались від кожної із десяти адміністративних одиниць (філ) на один рік (по 50 членів). Головними завданнями Ради були підготовка зборів і виконання їх функцій між засіданнями. Рада засідала щоденно, а її члени одержували плату.
Паралельно з Радою п'ятисот існував і ареопаг - орган влади, що здійснював державний контроль, суд та інші функції (60- 70 осіб). Його члени із середовища афінських аристократів кооптувалися на довічний термін. Вожді афінської демократії не насмілювалися скасувати ареопаг як орган влади, але зуміли обмежити його компетенцію і фактично звели його функції до повноважень судової інстанції.
Афіни були гегемоном союзу грецьких міст. Тому виникало чимало проблем з управлінням, що здійснювалося виборними магістратами, та організацією адміністративного апарату. Діяльність магістратів контролювала Рада п'ятисот. Вищими магістратами були колегії архонтів і стратегів. 10 архонтів мали великий вплив на військові структури, розглядали порядок слухання судових справ тощо. 10 стратегів очолювали військову організацію держави, проводили набір до війська, були командувачами під час воєнних дій.
