Скасування кріпацтва та реформи в Україні
Поштовхом до реформ, що відбулися в 60 — 70-х роках XIX ст. в Росії, та Австрії, були передусім воєнні поразки обох країн. Росія програла Кримську війну 1854— 1855 pp. Англії, Франції, Туреччині та Сардинії. Австрія була розбита італійськими і французькими військами у 1859 p., Італією та Пруссією у 1866 р. Загроза внутрішній стабільності з боку селянського руху (в Росії), національно-визвольного руху угорців (в Австрії) примусили імператорів обох держав вдатися до "революції згори" — політичних та економічних перетворень з метою модернізації своїх країн у західноєвропейському дусі. Головними причинами реформ стали нездатність кріпаків через низьку продуктивність праці задовольнити потреби власних і поміщицьких господарств, зубожіння значної частини поміщиків і кріпосних селян, наростання антикріпосницького руху, критика європейською громадськістю царизму за обстоювання кріпосницьких порядків, станового устрою Російської імперії.
Реформи торкнулися різних сфер суспільно-політичного життя (селянська — 1861 p., земська, фінансова — 1864 p., міська — 1870 p., шкільна — 1860—1864 pp., військова — 1864—1874 pp., поліцейська та ін.).
Найважливішою була селянська реформа, яка скасувала кріпосне право в Російській імперії. Умови звільнення селян від кріпосної залежності були викладені в "Положенні 19 лютого", які складалися з Маніфесту від 19 лютого 1861 р. та окремих законодавчих актів ("Положень", "Додаткових правил"). Найважливіше з них — "Загальне положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності" — містило загальні умови скасування кріпосного права й визначало правове становище селян, які оголошувалися "вільними сільськими обивателями" і наділялись особистими та майновими правами. Вони могли подавати позови і відповідати в суді, бути представниками сторін, мали право утворювати власні органи самоврядування: обирати волосні правління та волосні суди (на волосних сходах), сільських старост (на сільських сходах). Однак селяни були позбавлені економічної бази для реалізації своєї правоздатності. Лише після викупу своїх наділів вони вважалися "селянами-власниками", а до того — "тимчасово зобов'язаними".
В историческом контексте образование многих современных ближневосточных государств стало результатом распада Османской империи на составные части. Крушение турецкого господства явилось результатом ослабления империи под давлением держав Антанты, стремившихся получить контроль над ее владениями, а также подъемом национально-освободительного движения. Державы-победительницы в сложившейся обстановке руководствовались политикой разделения арабского мира на государственные образования. Так переход ближневосточного региона из состояния культурного упадка в состояние политической раздробленности стал следствием осуществления договора Сайкс-Пико. Особенностью национально-освободительного движения того периода, протекавшего в условиях противодействия Великобритании и Франции, было сосуществование в нем центростремительной и центробежной тенденций. Вместе с тем, тяготение к единству, особенно перед лицом угрозы западного политического и экономического давления, являлось частью национальных умонастроений арабского мира.
