There's someone / something -ing ethearsomeone something * -ing 10 сөлем құрап беріндерші берем​

Зачем нужно знать историю – таким вопросом задаются многие школьники, когда им задают домашние задания, устраивают контрольные и ставят не всегда хорошие отметки. История рассказывает о былом, а значит, ее события уже не актуальны, — так скажут многие мои одноклассники — и будут ошибаться. Потому что, наверное, нет более значительной науки, чем история. Кто-то из великих исторических деятелей как-то сказал, нет будущего у той страны, которая не изучает уроки своего потому что история имеет тенденцию повторяться. Я полностью согласна с этим высказыванием. История раскрывает нам целый огромный мир событий, поучительных историй, исторических личностей и судеб.

Изучать обычаи, нравы, порядки различных культур захватывающе интересно. Ведь современная история формируется именно на событиях современные традиции уходят своими корнями в исторический опыт. Примечательно, что есть традиции, которые изменились со временем очень сильно, другие почти остались неизменными. Изучая историю человек получает невероятный опыт того, как трансформировались во времени все человеческие проявления.

Взять к примеру, оружие. В древнем мире это были камни и полки. Постепенно появляются лук и стрелы. Потом появляются ножи и другие виды холодного оружия. Потом огнестрельное, ядерное и так далее.

 

Какая бы еще наука, кроме истории смогла бы поделиться, кроме истории? Или история женского и мужского национального костюма, история моды. На мой взгляд, главная нелюбовь многих школьников к этому предмету объясняется узостью восприятия истории только рамками школьной дисциплины.

Если бы они проявили любознательность и открыли для себя историю родного края или исторические персоналии полководцев, политических деятелей, великих женщин, потрясающих художников, то они бы имели возможность взглянуть на эту дисциплину под другим углом. Они бы непременно влюбились в историю. Если бы так же поступали взрослые, возможно, наша страна была бы сейчас успешнее и занимала бы более значимое положение на мировой арене.

18 і 19 століття

Життя українських селян не змінилося з попередніх часів. Як і раніше, села закладали поблизу річок та озер, утворюючи вулиці, обабіч яких стояли хати й простягалися городи. Традиційними були зовнішній вигляд та внутрішнє опорядження хат. Про те, яким був побут українських селян, якими клопотами вони переймалися, якими були звичаї українського села, довідуємося з творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя. У другій половині 19 - на початку 20 ст. картини селянського побуту майстерно змальовували Панас Мирний та Іван Нечуй-Левицький, з творами яких познайомитеся на уроках української літератури.

 

Цінним історичним джерелом є рукописні ілюстровані альбоми Домініка П’єра де ла Фліза, француза за походженням, який від 20-х років 19 ст. був лікарем на Київщині. У службових поїздках Київщиною він не лише надавав медичну до а й занотовував почуте й побачене. Записи доповнював малюнками. Ось як де ла Фліз розповідає про побут українських селян: «Селянські житла (на Київщині) скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове... Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом просторіші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку й чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної

хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька простих стільців.

Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний,

зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують з житнього, пшеничного або іншого борошна, яєць, молока й сиру. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону. Для їжі вони користуються простим мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі.