Объяснение:
У 1862 році Гарібальді вирішив зробити новий похід до Риму під гаслом "Рим або смерть!". Але на цей раз король Віктор Еммануїл не підтримав його починання. Навпаки, він був оголошений бунтівником і проти нього була спрямована італійська армія. У гори Аспромонте волонтери Гарібальді зштовхнулися з військами короля. У бою Гарібальді був важко поранений в ногу, узятий під варту і поміщений у в'язницю, де знаходився до жовтня, коли був амністований королівським указом. Повернувшись на Капрера, Гарібальді писав, що роблячи свій ризикований похід він не очікував нічого гарного від уряду Ратацці, і розраховував тільки на поблажливість Віктора Еммануїла II, який не заперечував проти аналогічних дій Гарібальді в 1860 році. Але ситуація змінилася, а цього народний герой, далекий від політичних інтриг, зрозуміти не зміг. У 1866 р. Гарібальді знову взяв участь у війні проти Австрії. Він бився не на головному фронті і здобував перемоги, тому що в основних битвах італійці терпіли поразки від австрійців. Коли мир з Австрією був укладений, Гарібальді не пішов проти короля, не продовжив воєнні дії, а, корилися, розпустив солдатів. У результаті цієї війни до Італії була приєднана Венеція. Лише Рим залишився не включеним до складу держави. Останню спробу звільнити Рим Гарібальді зробив у 1867 році. Він покинув острів Капрера і поїхав з міста в місто. Пізніше це свою подорож по Італії він називав "хрестовим походом". Його поїздка, що почалася в лютому, збіглася з виборною компанією для оновлення складу парламенту. Виступаючи як один з кандидатів, він заявив про свою ненависть до папи і необхідність звільнити Рим. Всюди його вітав народ: у Флоренції, в Болоньї, в Феррарі. Саме в ці, заповнені публічними виступами місяці остаточно сформувалося політичне кредо національного героя Італії. Трохи пізніше він взяв участь у Міжнародному конгресі миру в Женеві, де спочатку був захоплено зустрінутий, але потім різкість його антикатолицьких висловлювань викликала протест, що змусив Гарібальді виїхати. Повернувшись до Італії, він опублікував у газетах 2 звернення із закликами йти на Рим, що послужило приводом для арешту. Під конвоєм його відправили на острів Капрера, але він утік і пішов походом на Рим на чолі 7 тис. добровольців. Однак населення Папської держави залишилося пасивним і не зробило жодної до гарібальдійцям. На результат бою з об'єднаними силами французьких і папських військ вплинуло також втеча частини волонтерів. у якому згодом Гарібальді звинуватив Мадзіні і його прихильників. Загін гарібальдійців був остаточно розбитий при Ментане. Третя спроба Гарібальді приєднати Рим провалилася. Остаточне об'єднання італійських земель відбулося в 1870 р. У зв'язку з початком франко-пруської війни французи залишили територію Папської держави. Італійські війська відразу увійшли в Рим, світська влада папи була скинута, а його землі приєднані до Італійського королівства. Гарібальді був відсторонений від участі у цьому завершальному етапі об'єднання Італії: монархії він уже не потрібен. Більше того, влада навіть блокували острів Капрера італійським флотом, перешкоджаючи відплиття з нього Гарібальді.
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]
