Определите позицию учёных иследовавших историю стран Центральной Азии​

Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Характерні ознаки:

абсолютизація естетичного ідеалу античност прозора побудова твору;

краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;

найточніше, без прикрас, формулювання думки;

традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).

Особливості українського класицизму:

проіснував недовго, розвинувся мало.

Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.

Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.

Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.

Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.

Сентименталізм

Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.

Характерні ознаки:

особлива увага до духовного світу людини;

герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;

ідеалізація дійсності;

культ природи;

перебільшення почуттів;

основна увага приділялася почуттям і пристрастям людини (моральні риси людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;

головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.

Особливості українського сентименталізму

в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;

елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);

культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.

Романтизм

Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.

Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.

Характерні ознаки:

протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;

виняткові характери у виняткових обставинах;

ліризм, фантастика;

повернення до правди народності, що дало окрилені образи р живому виразові письменницької індивідуальності;

протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);

основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);

зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;

посилений інтерес до фольклору:

взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);

народ та історія - основні теми української романтики;

утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;

розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;

література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).

Розвиток українського романтизму має три періоди:

1835 - 1844 - харківський:

1840 - 1847 - київський;

1855 - 1862 - петербурзький.

Характерні риси українського романтизму

Наявність потужного патріотичного пафосу;

Нового значення набуває релігійна лірика;

Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.

Жанри

Лірична поезія;

Релігійна поезія;

Ліро-епічна поема, балада;

Історичний роман;

Історична драма;

Фантастичні оповідання, повість.

Реалізм (друга половина XIX століття)

Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.

Объяснение:

1.Восстановление экономики страны. 
Начав службу заурядным дворянином, Борис занял пост правителя при слабоумном царе, а затем стал властелином огромной державы. 
В это время Россия вступила в полосу тяжёлых испытаний. Грандиозные стихийные бедствия на десятилетия подорвали её производительные силы. Длительная война довершила дело. В стране воцарилась неописуемая разруха. 
Своеобразие политического курса Годунова состояло в том, что он отказался от услуг привилегированного охранного корпуса и пытался найти прочную опору во всей массе дворянства. 
У Годунова была податная политика. Казна стала освобождать от податей земляную запашку помещиков, несших военную службу. Налоговая политика Годунова носила отчетливый сословный характер. Мелкопоместные дворяне рассматривали предоставленные им посты как очень значительные. Необлагаемая боярская пашня гарантировала им пропитание и от нищенской сумы, при неблагоприятной ситуации казны, освобождала от податей тем большие участки боярской пашни, чем большим поместьем владел дворянин. Таким образом, реформа податной системы принесла среднему дворянству еще большую выгоду, чем мелкому. 
Поворот в его внутренней политике был ускорен раздорами с боярской аристократией и упадком дворянского ополчения. «Обеление» (освобождение) дворянских земель и подготовительные шаги к закрепощению крестьян показали, что формирование нового курса в основных чертах завершилась. Податная реформа имела исключительно важные социальные последствия. Она провела четкую грань между высшими, привилегированными сословиями феодальных землевладельцев и низшим, податным сословием зависимых крестьян. 

2.Укрепление международного авторитета России. 
Правительство Годунова продолжило внешнеполитический курс Грозного в балтийском вопросе. Но оно воздерживалось от активных действий в Прибалтике, пока существовала опасность союза Польши и Швеции. Как только эта опасность утратила реальный характер, Россия немедленно нанесла Швеции удар. Она намеревалась вернуть себе захваченные шведами русские земли, а главное, возродить «нарвское мореплавание» . 
В январе 1590 года русские полки заняли Ян, блокировали Копорье и продвинулись к Нарве. Руководство осадой вражеской крепости взял в свои руки Борис Годунов. Недоброжелатели тогда заподозрили его в предательстве. А на самом деле распоряжения Годунова под стенами Нарвы объяснялись не его симпатиями к неприятелю, а полным отсутствием боевого опыта. 19 февраля русские предприняли генеральный штурм. Располагая громадным численным превосходством, они атаковали крепость разом в 7 пунктах. Положение шведов было таково, что стремительный натиск мог решить судьбу крепости в считанные часы. Но Борис, оказавшись во власти военной стихии с её неизменным спутником - риском, не чувствовал уверенности. Он предпочёл путь переговоров, надеясь склонить шведов к капитуляции. По условиям перемирия, заключенного под стенами Нарвы, шведы очистили захваченные ими ранее русские крепости Иван-город и Копорье. Россия вернула себе морское побережье между реками Нарвой и Невой. Но ей не удалось овладеть портом Нарвой и восстановить «нарвское мореплавание» . Таким образом основная цель наступления не была настигнута. Шведский король Юхан III не желал признать своё поражение в войне с Россией и готовился к реваншу. Он заключил союз с Крымским ханством и целью вражеского вторжения стала Москва. Ранним утром 4 июля 1591 года татары по серпуховской дороге вышли к Москве и заняли Котлы. Русские полки расположились под Даниловым монастырём в подвижном укреплении - «гуляй-городе» . Днём произошёл бой, а ночью татары отступили. Как и при осаде Нарвы, Борис Годунов не проявил в овойне с татарами ни решительности, ни энергии. Тем не менее вся слава после победы досталась ему.