История параграф 12 составить кроссворд​

«Руотси» — «гребцы, мореходы». Так древние жители финского берега называли викингов, приплывавших к ним из соседней Скандинавии. Другими соседями финских племен были славяне. Они восприняли слово «руотси» и преобразовали его по законам своего языка: «руотси» превратилось в «русь», подобно тому, как самоназвание западных финнов «суоми» превратилось в русских летописях в «сумь». Сначала славяне называли «русью» викингов — скандинавских мореходов и воинов. Зачастую скандинавские отряды нанимались на службу к славянским вождям. Возникали профессиональные княжеские дружины. И слово «русь» приобрело новое значение: так называли теперь княжескую дружину. Дружина состояла не только из скандинавов, в нее входили и славянские воины. Понятие «русь» относилось к дружине в целом и обозначало приближенных и воинов князя. Со временем «русью» стали называть территорию, которую контролировала или пыталась контролировать княжеская дружина. Имя правящего слоя становилось названием страны. Итак, по мнению многих исследователей, происхождение имени «Русь» связано с понятием «гребцы». Стало быть, название нашей страны произошло от занятия, которое вполне согласуется с ее речными просторами.

По́ловці — тюркський народ пізнього середньовіччя. У XI—XIV століттях населяли Євразійський степ від Дунаю до Іртиша (мали свою державу — Дешт-і Кипчак)[1]. У XI столітті опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. У ХІ—XIIІ ст. перебували у тісних воєнно-політичних, культурних і торговельних контактах з Руссю, Візантією, Грузією, Аланією, Угорщиною, Болгарією, Волзькою Булгарією[1]. У 1236—1240-х роках підкорені Монгольською імперією, увійшли до складу Золотої Орди. Частина відкочувала до Візантії, Болгарії, Волощини, Угорщини, Кавказу, Русі[1]. Справили великий вплив на політику, військо, культуру, мистецтво сусідніх держав та народів. Говорили половецькою мовою, що в XIII—XIV ст. була мовою міжнаціонального спілкування на теренах Золотої Орди. Стали основним елементом етногенезу степових кипчацьких народів — кримських татар і татар, казахів[1] кумиків, караїмів, ногайців та інших. Взяли участь у генезі українців[2], угорців, молдован, румунів, росіян[2], народів Північного Кавказу, Криму, Поволжя та Середньої Азії. Найдовше половецьку ідентичність зберігали до XVIII ст. мешканці Куманської автономії в Угорщині. Інші назви — кипчаки, кумани.

Объяснение:

По́ловці — тюркський народ пізнього середньовіччя. У XI—XIV століттях населяли Євразійський степ від Дунаю до Іртиша (мали свою державу — Дешт-і Кипчак)[1]. У XI столітті опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. У ХІ—XIIІ ст. перебували у тісних воєнно-політичних, культурних і торговельних контактах з Руссю, Візантією, Грузією, Аланією, Угорщиною, Болгарією, Волзькою Булгарією[1]. У 1236—1240-х роках підкорені Монгольською імперією, увійшли до складу Золотої Орди. Частина відкочувала до Візантії, Болгарії, Волощини, Угорщини, Кавказу, Русі[1]. Справили великий вплив на політику, військо, культуру, мистецтво сусідніх держав та народів. Говорили половецькою мовою, що в XIII—XIV ст. була мовою міжнаціонального спілкування на теренах Золотої Орди. Стали основним елементом етногенезу степових кипчацьких народів — кримських татар і татар, казахів[1] кумиків, караїмів, ногайців та інших. Взяли участь у генезі українців[2], угорців, молдован, румунів, росіян[2], народів Північного Кавказу, Криму, Поволжя та Середньої Азії. Найдовше половецьку ідентичність зберігали до XVIII ст. мешканці Куманської автономії в Угорщині. Інші назви — кипчаки, кумани.