Складіть речення використавши поняття і терміни збирання спадщини​

Державний устрій Риму в період республіки був досить простий і деякий час відповідав умовами поліса, яким Рим був до часу виникнення держави. Протягом наступних п'яти століть існування республіки розміри держави значно збільшилися, що майже не відобразилося на структурі вищих органів держави, які, як і раніше, знаходилися в Римі і здійснювали централізоване управління величезними територіями. Природно, що таке становище знижувало ефективність управління.

На відміну від рабовласницької демократії в Афінах, Римська республіка була аристократичною, вона забезпечувала привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників, що відобразилося на повноваженнях і взаємовідносинах державних органів. Ними були насамперед народні збори, сенат і магістратура. Хоча народні збори вважалися органами влади римського народу і були втіленням притаманної полісу демократії, фактично управляли державою не вони. Це робили сенат і магістрати — органи реальної влади нобілітету.

В Римській республіці існували і розрізнялися три види народних зборів — центуріатні, трибутні, куріатні.

Головну роль відігравали центуріатні збори, які забезпечували завдяки своїй структурі і порядку прийняття рішень перевагу в них аристократичних і багатих кіл рабовласників. Щоправда, їхня структура із середини III ст. до н. е. з розширенням меж держави і збільшенням кількості вільних змінилася не на користь цих кіл. Кожен з п'яти розрядів заможних громадян почав виставляти рівну кількість центурій — 70, а загальна кількість центурій була доведена до 373. Однак перевага аристократії і багатства все ж залишилась, оскільки в центуріях вищих розрядів було значно менше громадян, ніж у центуріях нижчих розрядів, а незаможні пролетарії, кількість яких значно зросла, як і раніше, становили лише одну центурію.

До компетенції центуріатних зборів належало прийняття законів, обрання вищих посадових осіб республіки (консулів, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд скарг на вироки до смертної кари.

Другим видом народних зборів були трибутні збори, які залежно від складу жителів триб, які брали участь в них, поділялися на плебейські і патриціансько-плебейські. Спочатку їх компетенція була обмеженою. Вони обирали нижчих посадових осіб (квесторів, едилів тощо) і розглядали скарги на вироки про стягнення штрафу. Плебейські збори, крім того, обирали плебейського трибуна, а з III ст. до н. е. вони отримали право приймати закони, що сприяло зростанню їх значення у політичному житті Риму.

Чингиз-хан умер в 1227 г. Ещё при жизни он разделил свои огромные завоеванные владения на улусы и отдал их в управление своим сыновьям. Средняя Азия отошла второму сыну Чингиз-хана Чагатаю и стала называться с этого времени Чагатайским улусом (территориально это от страны уйгур до Самарканда и от южной части Алтая до берегов Амударьи). Хотя официально это было владение Чагатая, но практически оно подчинялось великому хану Уктаю (Угедею), а Чагатай получал со своего улуса часть собираемых с Мовароуннахра доходов.

Монголы не стали управлять сами в Чагатайском улусе, а отдали его на откуп хорезмийскому купцу Махмуду Яловачу. При нём реальная власть в городах (в Бухаре, в частности) перешла в руки богатого духовенства (садры) и мелких правителей-меликов. Им отдавались земли с крестьянами и раздавались льготы в налогообложении. На крестьян были возложены огромный поземельный и другие налоги и повинности, которые постоянно росли, в связи с откупной системой. Ремесленников в большей ча

 

Показать полностью

асти захватчики вывезли в Монголию, а оставшиеся в регионе были на положении рабов. В итоге, за 10-15 лет наступила полная нищета населения. Это вызвало в 1238 г. мощное восстание народа в Бухаре. Во главе его стал ремесленник Махмуд из селения Тараби. Восставших поддержал известный богослов Шамсуддин Махбуби. В конечном счёте, несмотря на героизм восставшего против монгольского ига народа, восстание было жестоко подавлено, десятки тысяч восставших были убиты.

Махмуда Яловача монголы отправили наместником в Китай, а управлять Чагатайским улусом стал его сын Масуд-бек. Откупная система была сохранена.

В 40х гг. XIII в. в результате внутридинастической борьбы среди чингизидов была образована Золотая Орда, внуками Чингиз-хана ханами Батыем и Мунке среднеазиатское владение как самостоятельный улус был ликвидирован.

В 60х гг. XIII в. другой внук Чингиз-хана Алгу-хан вновь восстановил Чагатайский улус. В 60х гг. XIII в. чагатайские ханы чингизиды Мубарек-шах и Борак-хан приняли ислам. К началу XIV в. последствия монгольского разорения не были преодолены. Экономика была на очень низком уровне, мешали её восстановлению тяжёлый налоговый гнёт и жёсткая эксплуатация народа, которая для народов Средней Азии была огромным бедствием.

Чагатайский хан Кебек (131-8-1326гг.) был первым монгольским правителем, который окончательно перенёс свою ставку в Мовароуннахр. При Кебеке были осуществлены две реформы. Первая — денежная. Был введён эталон серебряной монеты (по весу). Выше 8г. монеты назывались динаром, меньше - дирхемами. Это создавало благоприятные условия для внутренней и внешней торговли. Вторая реформа - административная. По ней Средняя Азия была разделена на мелкие административные единицы - туманы. Это сыграло положительную роль в деле развития феодальной государственности в Мовароуннахре.

После смерти Кебек-хана улус стал раздираться ожесточённой борьбой феодалов за власть, что приносило населению всевозможные беды, разорение и нищету.

В конце 50х гг. XIV Чагатайский улус распался на две части: Мовароуннахр и Моголистан, в который вошли северо-восточные области региона.