Где завершились движения гуннов​

Переход к христианству имел огромное значение и сказался на всех сферах жизни общества. крещение преодолеть языческий изоляционизм восточных славян, объединило их в единое общество, создав духовную основу государственности. став христианином, человек переставал себя ощущать только частью какого либо локального коллектива (семьи, общины, племени, в дальнейшем - сословия) , все более осознавая себя православным. христианская церковь, стремясь к стабильности, осуждала как социальные протесты и насилие со стороны низов общества, так и чрезмерную тягу к богатствам и насилие со стороны его верхов. при этом она формировала уважение к власти, т. к. “несть власти не от бога”, воспитывала терпимость к ближнему. да и в целом, христианство, резко противопоставляя идеальное материальному, способствовало духовному развитию человека. принятие христианства повлекло за собой и качественные сдвиги в развитии культуры. распространяется письменность, летописание, появляются первые рукописные книги, преимущественно церковного содержания. византии и болгарии русь познакомилась с достижениями античной культуры. принятие христианства повлекло за собой зарождение каменного зодчества, возникновение иконописи, фресковой живописи. в монастырях велось летописание. крупные церковные храмы типа софийского собора в киеве становились центрами духовной жизни, символами могущества и святости руси. православная церковь не только образовывала, но и воспитывала общество. смягчая нравы, церковь упорно боролась против многоженства и других языческих пережитков, активно выступала она и против рабства. таким образом, христианизация способствовала формированию цивилизации, ставшей разновидностью христианского европейского мира. в то же время своеобразие православия определило и значительные отличия цивилизации от европейской. основу христианского учения представляет идея индивидуального “спасения”, достигаемого путем нравственного самосовершенствования и духовного очищения. приближение к богу достигается через подавление в себе всего плотского и материального, дьявольского. на руси же в условиях сохранения общины и коллективистских принципов, идея личности не получила должного развития, христианство воспринималось как учение, указывающее путь спасения для всего народа, или, как будут говорить славянофилы в х1х в. , -соборной личности. в итоге, западноевропейское “прочтение” христианства, исходящее из того, что спасение человека зависит от его собственной воли, открывало больше возможности для самостоятельности, а следовательно и внутренней свободы человека, что создавало духовные предпосылки для становленияличности и достижения ею внешней свободы. в результате этой активности личности и происходило более динамичное развитие европейских стран. православие, воспринимая общество как единое целое, которому каждый человек обязан служить, побуждало личность жертвовать своими интересами во имя общего. более требовательно оно относилось и к человеку, ориентируя его не на внешнее обустройство мира, а на достижение морального совершенства это приводило к аскетизму, стремлению не приспособить мир согласно своим потребностям, а качественно преобразовать его, добившись коллективного спасения. однако трудность достижения как духовного совершенства, так и особенно одухотворения мира, его спасения, часто приводила к разочарованию и, в итоге, - к отпадению человека от бога. в эти периоды были отмечены народными бунтами, преступлениями и другими социальными бедствиями. переходы же от одной крайности к другой, т. е. от стремления к идеалу, а затем - к резкому отказу от него, определяли циклический, инверсионный характер .

ответ:Тимур поділив Османську державу між синами Баязида. На деякий час у країні запанували міжусобиці. Відродити державну єдність зумів султан Мурад II (1421-1451), а могутність країни утвердив Мегмед II (1451 - 1481), прозваний «Завойовником». Його заповітною мрією було захоплення Константинополя.

Султанові приписують такі слова: «Мусить бути одна світова імперія, з однією вірою й одним правлінням. Для встановлення такої єдності немає кращого центру, ніж Константинополь».

У квітні 1453 р. Мегмед II із величезним військом, яке налічувало кілька десятків тисяч, оточив Константинополь. Йому протистояло майже 7 тисяч захисників міста. Колись могутня візантійська столиця була приречена. Та імператор Константин XI відмовився здати місто і впродовж 53 днів відважні захисники відбивали штурм за штурмом.

На світанку 29 травня 1453 р. турки розпочали штурм, який виявився останнім. Двічі вони відступали назад, залишаючи багато вбитих. Ллє Мегмед направляв свіжі сили. У найважчий для константинопольців момент битви генуезькі найманці стали покидати свої позиції, а султан кинув у бій яничарів. Бойовий дух оборонців похитнувся і вони відступили, а турки, ввірвавшись у Константинополь, почали його грабувати. Увечері 29 травня місто затихло, тільки в підвалах та будинках де-не-де ще нишпорили турки, шукаючи сховані скарби. Мегмед поспішив повернути Константинополю спокій і того ж дня проголосив його своєю столицею, перейменувавши на Істанбул (Стамбул). Християнську святиню — храм Святої Софії — за наказом султана було перетворено на мусульманську мечеть. Над Босфором замайорів зелений прапор пророка Мухаммеда.

За правління Мегмеда ІІ було створено дієву адміністративну систему й започатковано центральний уряд країни — Осяйну Порту. Було також видано звід основних законів — «Канун». Султан володів необмеженою державною та духовною владою над підданими. Функції глави уряду виконував Великий візир, мусульманське духовенство очолював Головний муфтій.

Значна увага приділялася вихованню молоді в дусі ісламу. Мегмед, який був освіченою людиною, володів шістьома мовами, знався на філософії та літературі, всіляко сприяв поширенню знань. Саме тому за його наказом у Стамбулі було відкрито 8 шкіл (медресе), у яких учні опановували граматику, право, логіку, астрономію, ісламське віровчення тощо.

Завдяки сильній армії Османська імперія утвердилася як впливова мусульманська держава не тільки на Сході. Упродовж кількох наступних століть вона стала відігравати неабияку роль у міжнародному житті європейських країн.

Объяснение: