ответ:В «Концепции» подчеркивается: «Особое место… должна занимать история культуры. Этот предмет в наибольшей степени отвечает задачам формирования поликультурного индивида. И если он преподается как история искусств, история мировой и национальной философии, история обычаев и традиций и т.д., то ведет к воспитанию многомерной духовно развитой личности, ценящей и знающей национальную и мировую культуру». В связи с этим учебные планы и программы культурологических и искусствоведческих дисциплин в Казахстане разрабатываются по этнокультурному принципу — «гуманитарные знания должны быть связаны с национальной культурой».
Предметом настоящей статьи является осмысление этнохудожественного наследия Чокана Валиханова в контексте изучения курса «История искусств Казахстана» на профессионально-художественном факультете, готовящем бакалавров-преподавателей изобразительного искусства [2].
Чокан Чингисович Валиханов (1835—1865), потомок Абылай хана Великого — ученый, просветитель, являющий собой феномен в становлении культуры казахского народа. Евразиец по убеждениям, он повел свой народ в сторону России и других цивилизованных стран путем знаний. Его мировоззрение сформировалось еще в годы учебы в Омском кадетском корпусе. Здесь он изучал историю Казахстана, Средней Азии и России, произведения классиков русской литературы. Свое образование Чокан Валиханов продолжил в 1860-е годы в Петербурге.
Объяснение:
ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
Періодизація історії Стародавнього Риму
В історії Стародавнього Риму виділяють такі періоди. VIII— VI ст. до н. є. — найдавніша історія Риму, або царський період. Наступний період — республіканський (VI—І ст. до н. е.). Він умовно поділяється на ранню республіку (VI—III ст. до н. е.), коли відбувалося формування ранньорабовласницького суспільства і завоювання Римом Італії, і на пізню республіку (II—І ст. до н. е.), для якої характерний розквіт рабовласницьких відносин і створення Римської середземноморської держави. Третій період — імператорський (кінець І ст. до н. є. — V ст. н. є.). Перші два століття імператорської епохи — це часи ранньої імперії (принципату), коли відбувався розквіт рабовласницьких відносин у всьому Середземномор'ї. УIII ст. н. є. сталася криза Римської імперії, яка загрожувала розпадом держави. Остання фаза імператорської епохи — часи пізньої імперії (домінату), який охоплює період з кінця III до V ст. Історія Стародавнього Риму завершується умовною датою — 476 р. (рік падіння Західної Римської імперії).
Назад Зміст Впере
