Напишите эссе об одном из лидеров национально-освободительного движения 1916 года надо до вечера сдать

 

 

 



Розробки уроківРозробки уроківПідручникиВідеоАтласиРефератиКниги

Підручник з Історії України 8 клас "Гісем 2016" - Поглиблене вивчення

§ 38. Церковне життя. Культура наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: розповідати про те, як була підпорядкована Українська православна церква московському патріарху; визначати особливості розвитку української культури наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.; дізнатися про основні здобутки української культури цієї доби; розповідати про видатних представників української культури.

1. Якими є основні риси української культури попередньої доби? 2. Назвіть головні здобутки української культури XVII ст.

Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату. Із моменту прийняття Української держави під царську протекцію московський уряд не залишав спроб підпорядкувати православну церкву на українських землях владі московського патріарха. Це дало б змогу контролювати Україну не тільки політично, а й через віру населення. Усупереч намаганням здійснити цей акт українське духовенство чинило йому опір, розуміючи, що воно фактично втратить існуючу незалежність (константинопольський патріарх мало впливав на життя Київської митрополії). Найбільшим противником був київський митрополит Йосип Тукальський, який усіляко підтримував гетьмана П. Дорошенка. Після його смерті в 1675 р. Москва активізувала свої намагання підпорядкувати Київську митрополію.



Свято-Троїцький кафедральний собор у Чернігові. Сучасний вигляд

Переломними стали події першої половини 1680-х рр. У 1684 р. Києво-Печерська лавра була вилучена з-під влади константинопольського патріарха й підпорядкована московському. Московський уряд надіслав константинопольському патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори київського митрополита та відрядити його на висвячення до Москви. І. Самойлович не наважився суперечити волі царя, і в липні 1685 р. було скликано собор, який обрав митрополитом київським луцького єпископа Гедеона (князь Святополк-Четвертинський). Від’їзду Гедеона на висвячення в Москву передувало посольство українського духовенства, яке просило підтвердити давні права й вольності Київської митрополії. Московський патріарх це прохання задовольнив. Тоді Гедеон виїхав до Москви, де в грудні 1685 р. отримав дозвіл на митрополію. Він офіційно отримав титул «митрополит Київський, Галицький і Малої Росії», а традиційна частина титулу київських митрополитів — «і всієї Русі» — була вилучена. Тим часом московські дипломати залагоджували цю справу в Константинополі (Стамбулі). Заручившись підтримкою великого візира Порти й щедро обдарувавши константинопольського патріарха Діонісія, Росія в 1686 р. домоглася від нього згоди на передачу Київської митрополії Московському патріархату.

Ці події стали для Української православної церкви катастрофою. Вона втратила колишню самостійність. Московський патріарх започаткував процес відокремлення від митрополії окремих єпархій (першою стала Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерська лавра), які стали безпосередньо підпорядковуватися патріарху. Проте найголовнішим було те, що українська церква почала втрачати свою самобутність.На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підставу стверджувати про існування українського (козацького) бароко. Крім того, у культурі цього періоду почали прослідковуватися світські ознаки.

На характер культури цього періоду мали вплив і зміни в соціальній структурі українського населення. Основну частину культурно розвиненого населення складали вже не шляхтичі й духовенство, а козаки, козацька старшина, міщани. Це приводило до розширення підґрунтя, на якому розвивалася українська культура.

Письменных источников о древних жителях Казахстана сохранилось крайне мало. Ученые черпают сведения из археологических памятников и скудных письменных исторических источников. По данным древнегреческих, персидских и китайских источников, в Казахской степи жили племена саков, гуннов, уйсунов, кангюев, сарматов. В состав сакского союза племен входили массагеты, аримаспы, аргиппеи, исседоны и другие. Судя по данным источников, кочевники различных регионов Казахстана в основном имели общий уклад жизни и быта. Массовые погребения в родовых могильниках состоят из обыкновенных небольших курганов. В одном из древнегреческих источников мы читаем: "Их традиции погребения, обычаи и повседневный быт схожи друг с другом». Древние авторы отмечали у кочевников такие черты, как «стремление быть с другими в верных и открытых отношениях», то есть быть добросердечными, справедливыми, искренними". Культура разных племен Казахстана очень схожа. К примеру, в их среде широкое распространение получил обряд похорон умершего с его конем. Древние кочевники поклонялись духам предков. Вблизи каждой зимовки располагалось родовое кладбище. Там хоронили покойных, несмотря ни на время года, ни на продолжительность пути. В могилу вместе с покойным укладывали его личные вещи. Люди считали, что в загробном мире кочевнику обязательно понадобятся его конь и оружие. В ранних сарматских памятниках в большой курган хоронили самого почитаемого и уважаемого члена рода или кого-то из его родственников. Рядом с этой могилой располагались курганы близких сородичей. Эта традиция возникла ввиду того, что кочевники считали: люди, близко общавшиеся при жизни, не расстанутся и на том свете. Таким образом, древние племена, населявшие Казахстан, поклонялись духам предков, Синему небу (Тенгри). В эпоху бронзы человек ощущал свою зависимость от природы. Поэтому в эпоху бронзы люди поклонялись силам природы, солнцу и огню. Верили в загробную жизнь, и это отражал погребальный ритуал. Люди считали, что священный огонь очищает от зла, от всего плохого.В период формирования кочевого скотоводства наряду с верой в священные силы солнца и огня появилась традиция поклонения луне и звездам. Потому что, перекочевывая, кочевники в ночное время ориентировались по луне и звездам. В эпоху железа с развитием кругозора людей религиозное миропонимание усложнилось.