Объяснение:
В процессе северной войны был основан Санкт- Петербург, созданы армия и флот, началось развитие промышленности (Никита Демидов и его заводы на Урале) , Россия была правозглашена империей, возникла письменность и архитектура.
Почти всё царствование Петра сопровождалось войнами,самой важной и кровопролитной была Северная война 1700- 1721 годов.Эта война России была направлена за выход к Балтийскому морю и установлению господства в Прибалтике. Начало войны сложилось крайне неудачно для России,выигрывала Швеция.Пётр1 с 40-тысячным войском проиграл 12-тысячной армии Карла12 в сражении под Нарвой.После этого Пётр принялся за реформирование армии и флота.Спустя девять лет реформ,русская армия нанесла сокрушительное поражение армии Карла, в истории эта битва,запомнилась как битва под Полтавой.А в 1714году произошла битва при Гангуте,после этого все военные действия проходили на территории Швеции.В 1721 году был подписан Ништадский мирный договор по которому Швеция уступила России всю Прибалтику и часть Карелии.
P.S.Это было мини-сочинение,а теперь ответы на вопросы:
1.Да,правда.Если бы эту войну провёл какой -нибудь другой правитель он ни смог бы сделать тех реформ которые сделал Пётр.
У XIV – XV ст. Італія залишалася політично роздробленою країною із різноманітними формами державності. Південна Італія і Сицилія входили до складу створеного норманами Сицилійського королівства (з XV ст. воно називалося Королівством Обох Сицилій). Середню Італію обіймала Папська область — теократична держава Римських пап. У Північній і частково Середній Італії склалося кілька десятків держав, сильнішими з яких були Венеціанська і Генуезька республіки, герцогство Мілан, Флоренція та інші, що формально входили до складу Священної Римської імперії (крім Венеції).
У другій половині XIII ст. колись могутнє централізоване Сицилійське королівство вступило в період занепаду. Воно стало об’єктом зазіхань із боку французів (Анжуйська династія) і Араґону. У 1302 р. Сицилія потрапила під владу Араґону, а в Південній Італії (Неаполітанському королівстві) закріпилася династія Анжу. Тривалі війни призвели до занепаду країни.
Держава розпалася на окремі феодальні володіння. Неаполітанські королі потрапили в залежність до флорентійських, генуезьких і венеціанських купців та банкірів. На Неаполітанське королівство висунув претензії король Араґону, який у 1442 р. домігся свого. Під владою Араґону Сицилія і Неаполітанське королівство мали короткий період стабільності, економічного та культурного піднесення.
