Сегодня много разговоров об альтернативных историках, об их, зачастую, ошибочных бездоказательных взглядах на те или иные исторические события.
Я не о "заказных сказочниках" от истории, которые даже имея классическое академическое образование, твердят о неведомых и вездесущих "украх", ведущих свое (да, и наше) начало в загадочном Конотопе и т.д. Бог им судья!
Дело в том, что монографию Льва Николаевича Гумилева, ученого энциклопедических знаний, я прочитал запоем.
Не сказал бы, что мое миропонимание и оценка исторических событий претерпела после этого прочтения существенные, я бы сказал, революционные изменения.
Вместе с тем, задуматься и взглянуть на казалось бы, фундаментально-незыблемые факты истории, изложенные в тех же источниках, что мы все изучаем и берем всегда за основу, через призму гумилёвской теории, оказалось весьма увлекательным занятием.
Объяснение :3
Лев Николаевич Гумилев " От Руси до России" , это произведение получило премию " Вехи".
В книге описана история развития именно человеческого этноса.
В историю развития России входит много народностей ( этносов) и каждый имеет свое развитие ( этногенез) и нужно учитывать их все, что бы понять , изучить .
Західноукраїнські землі стали колонією, аграрно-сировинним придатком іноземних держав. Сприяючи розвитку промисловості в центральних районах, польський уряд свідомо гальмував промислове будівництво на західноукраїнських землях. У 1938 р. Західна Україна виробляла 7-10% промислової
продукції Польщі, при цьому її населення і територія становили чверть території Польщі.
Західноукраїнська промисловість у післявоєнний період відчувала величезні труднощі в одержанні кредитів. З цього вміло скористалися заправили західноукраїнського й американського монополістичного капіталу і прибрали основні позиції в економіці до своїх рук. У промисловості Західної України змінилося тільки те, що місце австро-німецького капіталу зайняв французький, англійський, американський. Частково посилив свої позиції й польський капітал.
У 1929 р. економічне піднесення змінилося нечуваною кризою. Зайнятість у фабрично-заводській промисловості зменшилася на 40-50%. Занепало дрібне виробництво. Хоча пізніше й настало деяке піднесення, однак до 1939 р. ні фабрично-заводська промисловість, ні дрібне ремісництво вже не перевищили рівня 1928 р. Середньорічна кількість робітників, зайнятих у середніх і великих підприємствах переробної промисловості Західної України, в 1938 р. становила близько 50-55 тис. чол. У гірничодобувній промисловості й на лісорозробках чисельність робітників зросла, але це не змінило загальної картини економічного застою західноукраїнських земель.
Нафтова і озокеритна промисловість Прикарпаття в 20-30-х роках була доведена іноземним капіталом до занепаду. Видобуток нафти знижувався з кожним роком. В порівнянні з 1912-1913 рр. він зменшився в 3-4 рази і становив 370,8 тис. пудів у 1938 р. Озокеритні шахти наприкінці 30-х років припинили роботу.
Деякі зрушення на краще відбулися у калійній промисловості. Поряд з Калуськими копальнями, у 20-30-х роках відкриваються копальні у Стебнику і Голині. Проте розвиток калійної промисловості обмежувався невеликим обсягом внутрішнього польського ринку і труднощами експорту. Відстале сільське господарство Західної України й Польщі не застосовувало належним чином мінеральних добрив, а їх експорт не відповідав інтересам міжнародних хімічних монополій.
