В XIV–XV вв. основное население казахских степей составляли такие племена, как уйсуны, канлы, конраты, найманы, кереиты, мангыты и многие другие. Вышеназванные племена входили в состав населения Белой Орды, Ногайской орды, Могулистана и ханства Абулхаира. Вхождение отдельных казахских племен в другие политические объединения – государства – привело к межгосударственному раздроблению родственных этнических групп. Попытка преодоления раздробленности, политической разобщенности частей казахского народа и объединения его в единое государство выпало на долю султанов Жанибека и Керея.
Одной из предпосылок создания Казахского ханства стали кризисные события во внутреннем и внешнем положении существовавших тогда на территории Казахстана двух государств – ханства Абулхаира (Государства кочевых узбеков) и Могулистана. В XV в. ханство Абулхаира и Могулистан утратили былую мощь и пришли в упадок, почти перестав существовать как государства. К тому же в обоих ханствах шла непрерывная междоусобная борьба за власть. Наиболее влиятельные вожди племен Жетысу и на востоке Дешт-и-Кыпчака стремились к политической независимости и искали себе могущественных покровителей. Деятельность Жанибека и Керея по созданию независимого единого государства полностью отвечала интересам казахского общества.
Селянство було найчисельнішою верствою середньовічного суспільства. Хоча воно годувало усі верстви, життя його було нелегким.
Жити поодинці у ті часи було складно, тому селяни в середньовічній Європі жили громадами: так легше було вести господарство, обстоювати свої інтереси перед сеньйором, зберігати побутові та культурні традиції.
Громада вирішувала спільні господарські справи. Щоб усі члени громади мали однакові умови для ведення господарства, ниву розбивали на ділянки з різною якістю фунту, і кожному виділялися смужки землі на різних ділянках. Із цих смужок і складався наділ селянина. Періодично відбувався перерозподіл ділянок. Ліси, пасовища, сіножаті, річки та озера були у спільному користуванні всіх членів громади.
Громада допомагала бідним, вдовам, сиротам, захищала тих, кого образили чужинці. Вона часто обирала свого старосту, будувала церкви, утримувала священиків, доглядала за дорогами, мостами, взагалі за порядком на своїх землях. Сільські свята також влаштовувалися здебільшого коштом громади. У весіллях, похоронах брали участь усі. Найстрашнішим покаранням було вигнання з громади. Таку людину позбавляли всіх прав і підтримки. У громаду об'єднувалися мешканці одного або декількох сіл. Попервах села були зовсім невеличкими — десяток-півтора дворів. Кожне село мало своїх ремісників, насамперед ковалів і мірошників. Були свої спеціалісти і з гончарства, ткацтва тощо.
Объяснение:
