кіммерійці були корінним населенням Північного Причорномор'я; кіммерійці прийшли на територію сучасної України з Кавказу Малої Азії; кіммерійці належать до балтів.
час перебування на теренах УкраїниКіммерійці (9-7 ст. до н. е.)заняттяКімерійці займалися скотарством, певною мірою і землеробством. Панівне становище серед кімерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. Саме воїнів деякі дослідники вважали кімерійцями часів походів до Малої і Передньої Азії.соціальна структура кіммерійцівДержавний устрій та органи управління Кіммерії,Скіфії та Сарматії Найдавніші держави на території України виникли на початку І- го тисячоліття до н.е. Хоча деякі українські вчені (В. Паїк, Ю . Шилов та ін .), вважають, що значно раніше - ще в IV-V тисячоліттях до н.е., в особі держави трипільців - оріїв під назвою Оратанії (Артанії ). Однак переважна більшість учених все ж схиляється до думки , що першим державним утворенням на теренах України було Кіммерійське царство (Кіммерія ). Уперше згадується народ кіммерійці та їх держава в “Ілліаді” й “Одіссеї” Гомера (близько VIІI ст . до н.е.) і в “Історії” Геродота, а також під назвою “гімміра” в ассирійських клинописних текстах VIII ст . до н.е. Виходячи з того , що відомі від давньогрецьких авторів географічні назви , пов’язані з найменуванням ”кіммерійців” (Боспор Кіммерійський, Кіммерійські переправи , Кіммерійський вал, область Кіммерія , місто Кіммерія , Кіммерійське селище) локалізуються переважно в межах Керченського й Таманського півостровів , деякі вчені вважають, що Кіммерія знаходилась лише на цій території . Однак інші дослідники , посилаючись на Геродота, який вказує , що кіммерійці проживали там, де пізніше знаходилась Скіфія , тобто майже в межах сучасної України, та враховуючи роль, яку відіграли кіммерійці в історії стародавніх держав Малої і Передньої Азії (вторгнення кіммерійців у VIII-VII ст . до н.е. у Фрігію, сутички з Урарту, Ассирією, завоювання в середині VII ст . до н.е. Лідії ), вважають, що Кіммерією називався могутній союз пастушо-землеробських племен, які населяли не тільки Крим, а й степи Північного Причорномор’я , звідки їх у VII ст . до н.е. витіснили скіфи ПАМ'ЯТКИ КІММЕРІЙЦІВЯскраві зразки поховань кінних воїнів-кіммерійців походять із кургану Висока Могила біля с. Балки Запорізької області (серед супровідних речей знайдено чудові прикраси з дорогоцінних металів), а також з окремих курганів біля хутора Шированка Миколаївської області. З приходом кіммерійців у край розпочинається епоха заліза. Археологічні пам'ятки відомі біля сіл Василівка, Балки (наприклад, кургани Висока Могила, Мала Цимбалка та ін.). Кіммерійці знали чорну та кольорову металообробку, виготовляли ефективну зброю (далесяжний лук, стріли з бронзовими дволопатевими вістрями, залізні та стальні мечі завдовжки до 1 м, бойові булави), кінське спорядження. Їхню зброю починають використовувати інші народи.Андрей Текутьев родился в 1839 году в деревне Борки. Был выходцем из мещан. Получил домашнее образование. С детства он отцу в ремесле и торговле, а с двенадцати лет начал работать в купеческой лавке. Собственное дело Текутьев начал с продажи муки с возов на Базарной площади в центре Тюмени. Потом он завёл собственные лавки и сумел пройти путь до купца первой гильдии, крупного предпринимателя и городского головы. У него была своя мельница, которая была расположена на территории нынешнего кладбища, которое называется Текутьевским. Был владельцем паровых мельниц и пароходов, производителем свечей и мыла.
Был миллионером, занимая третью строчку в рейтинге самых богатых людей Тобольской губернии[1]. Всю свою жизнь он прожил в Тюмени и сделал для неё очень много.
В 1899 году он стал городским головой Тюмени и эту должность занимал до 1911 года. 21 июля 1906 года Андрей Текутьев был удостоен звания «Почетный гражданин города Тюмени» за свою благотворительную деятельность. Николай Второй своим Указом от 20 апреля 1907 года подтвердил это высокое звание, а Указом от 4 сентября 1909 года разрешил выставить портрет Текутьева в зале Думских собраний Тюмени. Ишим выбрал Текутьева своим почетным гражданином.
В разные годы жизни Андрей Текутьев являлся членом комитета по обеспечению продовольствием нуждающихся жителей Тюмени, был председателем комитета городского Владимирского сиропитательного заведения, руководителем комиссии по мощению городских улиц и устройству скотобоен, финансировал облагораживание улиц Тюмени и укрепление набережной Туры.
Во многом благодаря его усилиям и личному обращению к царю Транссибирская железная дорога была пущена через Тюмень, что значительному подъёму сельского хозяйства и промышленности этого региона.
Публикации обвинительных статей журналиста Алексея Афромеева в тюменской газете «Ермак» привели к тому, что разгневанный Текутьев изгнал из принадлежавшего ему дома городские училища и библиотеку, а также прекратил финансировать театр. Однако после смерти все его дары были возвращены городу.
Скончался меценат и благотворитель в 1916 году, на три года пережив свою жену Евдокию Яковлевну. Жена его скончалась 28 июня 1913 года[2], похоронена в ограде церкви. Своих детей у них не было, и после смерти Андрея Ивановича его состояние по завещанию было израсходовано на благотворительные цели.
Андрей Текутьев был похоронен рядом с женой на погосте церкви. Однако потом его прах был перенесён в склеп в самом храме.
