Объяснение:
Період «палацових переворотів». Розглядаючи історію Росії після смерті Петра I, необхідно пам'ятати, що 1725-1762 рр. прийнято називати «епохою палацових переворотів». У ці роки на престолі послідовно перебували Катерина I (1725-1727), Петро II (1727-1730), Анна Іванівна (1730-1740), Іван Антонович (1740-1741), Єлизавета Петрівна (1741-1761), Петро III (1761-1762). Передумовами такої нестійкості вищої влади стали указ Петра I про право імператора призначати собі спадкоємця (тисячу сімсот двадцять дві), інтереси окремих груп дворянства і родовитої знаті. Сутністю цього періоду було розширення дворянських привілеїв: монопольне право володіти землею і селянами; перетворення маєтків в дійсну приватну власність; скорочення обов'язкової державної служби до 25 років, а потім її повне скасування і т. Д. Це перетворювало дворянство в справді панівний стан. Виняток становили події січня-лютого 1730, коли Верховний Таємний Рада зробив спробу обмежити самодержавство по шведському зразку, за Анну Іванівну на трон на певних умовах («кондиціях»). Але більшість дворянства не підтримало «верховников» і в країні збереглася абсолютна монархія. Характерною особливістю було також значний вплив на політичну ситуацію військової сили в особі гвардії. Дружина Петра I, Катерина I, заповіла трон онукові Петра 1, 12-річному хлопчикові Петру II. Після його смерті імператрицею стала племінниця Петра I Анна Іванівна. Час її правління оцінюється по-різному. Ряд істориків (В. О. Ключевський, С. Ф. Платонов) пишуть про «занепад» армії і флоту, підкреслюють засилля іноземців в державному управлінні. Сучасний дослідник Е. В. Анісімов переконливо доводить, що багато хто з цих суджень породжені недостатнім знанням джерел. Іноземців («німців») при Ганні Іванівні було навіть менше, ніж за часів Петра I. Багато з них (Мініх, Остерман і ін.) Принесли чимало користі новій батьківщині.
Нашла ответ в книге.В спам не надо.
Объяснение:
Проблема исторической географии присоединения Казахстана и Средней Азии к Российской империи в XVIII – начале XIX вв. не рассматривалась в историографии XVIII–XXI вв. Отдельные во истории присоединения Казахстана и Киргизии XVIII – начала ХХ вв. рассмотрены в источниковедческих и историографических обзорах и главах 2-х монографий, сборников документов и коллективных трудах Н. Е. Бекмахановой[1] по истории народонаселения Казахстана и Киргизии в XVIII – начале ХХ в.
В современных трудах по истории присоединения в республиках Казахстан, Кыргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Туркменистан, Каракалпакстан остается неразработанным документальный материал по исторической географии присоединения к Российской империи в целом территории Казахстана и Средней Азии в XVIII–XIX вв.
