Перея́славське князі́вство — давньоукраїнське удільне князівство з центром у місті Переяславі, як один з трьох осередків, друге опісля Чернігова[1], склалося ще до розподілу між синами Ярослава Мудрого. Згідно з його заповітом становило спадщину Всеволода I Ярославича. Займало територію по лівих притоках Дніпра — Сули, Псла, Ворскли, на заході межувало з Київським, на півночі — з Чернігівським князівством, на сході і півдні — з Диким полем.
Певний час, до загибелі Святослава II, князівство мало статус третього княжого столу, після Києва й Чернігова, і було осібним, самостійним князівством. Згодом значною мірою перебувало у залежності від київських, згодом, чернігівських та суздальських князів.
Несмотря
на сопротивление, в середине VIII века Мавераннахр
в качестве одной из важнейших областей окончательно
входит в состав арабского халифата. Центральная власть
до 749 года была в Дамаске, затем разместилась в Багдаде.
В управлении государством халиф пользовался
вазира ул-вузаро (великого визиря). Амир ул-умаро был
лицом, ответственным за военное дело. Вопросы государственного
значения халиф рассматривал на совете - девон
ад-даре. Девон ад-дар разделялся на три основных девана
(совета): деван ал-машрик, деван ал-магриб и деван
ал-харадж. Вопросы, касающиеся Мавераннахра, рассматривались
на деван ал-машрике
Объяснение:
