Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії.
Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв’язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань.
Процес державотворення в Україні на відміну від інших країн, котрі постали перед аналогічними проблемами в кінці 80-х - на початку 90-х років, проходив у специфічних умовах і визначався своїми особливостями. Пізнання цього вкрай важливе тому, що по-перше, стають зрозумілими причини сьогочасних проблем нашого розвитку, по-друге, тому, що більш чіткими бачаться шляхи, політичні рішення та економічні важелі, котрі дійсно можуть забезпечити вихід Української держави з економічної кризи та політичної нестабільності, в яких вона перебуває з моменту свого утворення.
Наше з вами сьогодення - це період переходу від тоталітарно-комуністичного режиму до демократичної, незалежної, правової держави. Як свідчить досвід багатьох країн Центральної та Східної Європи, бажано все зробити для того, щоб цей період був якомога коротшим, щоб якомога швидше суспільство звільнялося від рудиментів комуністичної системи і переходило на сучасні ринкові рейки. Україна, на жаль, поки не зуміла зробити цього. І саме тут слід шукати основну причину чи не всіх сьогоднішніх негараздів.
Чому ж так сталося? На це існувало багато чинників. Інколи складається враження, що процеси кінця 80-х - початку 90-х років заскочили наше суспільство дещо зненацька. Швидкий прорив України до національного суверенітету та державної незалежності породив серед значної частини тогочасної політичної еліти почуття надмірної впевненості у власних силах та можливостях.
Суспільство опинилося в стані чи не масової політичної та економічної ейфорії. Але "медовий місяць" незалежності України явно затягнувся. Ставало дедалі очевиднішим, що слід переходити до розв’язання практичних завдань, пов’язаних зі створенням Української держави. А до цього, як показали подальші події, керівництво держави не було готове. І не тільки з власної вини: прорив до суверенності та незалежності, розпочатий за Президента Л. Кравчука, значною мірою здійснювався на фоні психологічної, професійної та концептуальної непідготовленості усіх державних структур до роботи в умовах, котрі відрізнялися від тих, які практикувалися за радянської доби.
Виховані попередньою системою кадри з їхнім досвідом "соціалістичного господарювання" постали перед дилемою: або одночасно і вчитися, і працювати над створенням сучасної держави з сучасною політичною та економічною системою, або працювати приблизно так, як за старих часів. Судячи з сучасного стану українського суспільства, зокрема його економіки, владі так і не вдалося знайти оптимального розв’язання проблеми кадрів, а саме від них значною мірою залежить успіх будь-якої справи. Наслідки цього продовжують справляти свій негативний вплив практично на всі сфери нашого життя.
Объяснение:
взято из источника
Известный для всего духовенства патриарх всея Руси Никон - после реформ которого произошел раскол русской православной церкви, брал пример с новогреческих устоев, что в дальнейшем оказалось не лучшей идеей.
В церковных изданиях и писаниях наблюдались явные противоречия, ошибки и несходства. Информация из богослужебных книг изменялась под чистую. Аввакум считал, что для верной интерпретации станет взятие информации с древнерусских изданий, а Никон - с новогреческих.
Впрочем, Никон принял патриаршество в период правления второго царя из династии Романовых - Алексея Михайловича, при нем шло значительное расширение земель, своеобразно объединившись с нынешней Польшей, российское православие стало подчинятся Константинополю, который в свою очередь имел новогреческий уклад.
Власть ограничивала влияние церкви на народ, поскольку зачастую указы церкви воспринимались людьми авторитетнее государственных. Русский центр (Москва) - по идеологии старообрядцев должна была стать третьим Римом.
Именно это является причинами к дальнейшим реформам.
Краткий ответ: расхождение во мнениях обычных мирян и священников с патриархом всея Руси Никоном, социальный кризис, когда церковь имела превозглашающий авторитет (по сравнению с правительством), подчинение новогреческому Константинополю и др.
Жизнь после реформы НиконаЦерковная жизнь с принятия патриаршества Никоном начинает преобразовываться, общепринятые столетиями уклады и традиции стали меняться в один раз, таким образом крестовые походы стали проводиться против солнца, а не по отношению к нему, уменьшается число поклонов. "Аллилуия" - отныне произносится не два раза, а три - и другие малозначимые аспекты.
Вводится понятие о "книжной справе" – это то самое видоизменение информации, что неслась в богослужебных изданиях. Изменяется символ веры.
Краткий ответ: видоизменяются внутренние положения: крестовые походы ведутся против солнца, число поклонов уменьшается, а число произношения "Айлиллуия" - повышается до трех. Популяризируется книжная перепись: информация богослужебных книг меняется под свой лад.
Конечный итог: «РПЦ» - раскололасьЦерковь раскололась: отныне есть старообрядцы и сторонники Никона. Старообрядцами руководит протопоп Аввакум и за свою идеологию подвергается частым ссылкам.
Против реформаций Никона встала большая половина верующих и священнослужителей, справа богослужебных книг стала окончательным этапом их терпения. Отныне это считалось открытым, бесчестным для патриарха посягательством на веру.
Старообрядцы были отречены от церкви, но не переставали прислуживать Богу.
Самым страшным итогом раскола стало то, что больше нет единого центра верующих людей, они поделились на две группы, которые относятся друг к другу с презрением.
Краткий ответ: разделение духовенства на две группы, преследование старообрядцев, открытая неприязнь к старообрядцев со стороны никонианцев.
