1. Чем является, по сути, чело кичное (5 букв)
2. Круглый воротник, принадлежность костюма знати (8 букв)

Обстановка в европе становилась все напряженней, все опаснее. уже давно европа была ареной острого соперничества крупнейших держав – , франции, голландии, австрии. их властители ждали, когда умрет престарелый и больной испанский король карл ii. он был бездетен. на испанский престол претендовали многие, но в первую очередь внук могущественного и агрессивного французского короля людовика xiv – герцог анжуйский. против неизбежного в этом случае усиления франции резко выступали , голландия и австрия. приближалась война, получившая известность в как война за испанское наследство (1702—1713). россия не намеревалась вмешиваться в надвигающийся конфликт, но петр стремился учесть и использовать его, когда обдумывал будущее направление политики своей страны. на протяжении всего xvii века первостепенное значение для россии имели три направления политики: южное – отношения с турцией и ее вассалом крымским ханством, западное – отношения с польшей (речью посполитой) и, наконец, северо-западное – отношения со швецией. они развивались в xvii веке неровно и драматично. несколько столетий угроза татарских набегов висела над землями. крым считал себя наследником золотой орды и рассматривал россию как своего вассала, требуя уплаты ежегодной дани, которую в москве скромно называли подарками – «поминками», но, тем не менее, возили в бахчисарай даже при петре. это не спасало россию от набегов. весь xvii век кочевники совершали их, уводили из сел и городов сотни тысяч пленных, которых продавали как рабов на рынках стамбула и ближнего востока. когда же крым подпал под власть османской империи – сильного и агрессивного государства, чьи войска угрожали всей европе, – опасность с юга для россии возросла. турки прочно закрепились в северном причерноморье и не переставали делать попытки продвинуться дальше на север – на украину, ставшую с середины xvii века полем упорной борьбы россии и польши. крымские (1687 и 1689 годы) и азовские (1695 и 1696 годы) походы против татар и турок были совершены россией, в ответ на просьбы союзников по священной лиге – австрии, венеции и польши. к моменту отъезда великого посольства в европу весной 1697 года война лиги против османов еще не кончилась, но военные действия стороны фактически не вели. великое посольство должно было расшевелить задремавших союзников россии. петр как раз был упоен победой под азовом и думал о расширении своих завоеваний на юге, для чего и строил в воронеже флот, основал таганрог и другие крепости. черное море казалось петру тем морем, на котором он встанет твердою ногой и «запирует на просторе». но воевать с турками в одиночку было трудно. могущество османов было общеизвестно, и для того, чтобы решить исход затянувшейся борьбы, требовались слаженные и энергичные действия союзников. отправляясь в посольство, петр надеялся привлечь к борьбе с турками новых европейских государей, для чего велись переговоры в бранденбурге, голландии, . но ни того ни другого не произошло. австрия и другие страны – члены священной лиги – готовились к большой войне в европе (позже она получила название «войны за испанское наследство»), и проблема турции их уже не волновала. петр же прекрасно понимал, что россии одной выйти на побережье черного моря не удастся – не хватит сил. остается неясным, когда и при каких обстоятельствах произошло изменение внешнеполитического курса россии, которое ее к военному союзу с саксонией, данией и к войне со швецией.

Відповідь:

син і спадкоємець Ертогрула (1288–1326), в боротьбі з безсилою Візантією приєднував до своїх володінь область за областю, але, незважаючи на зростаючу могутність, визнавав свою залежність від Коньї. У 1299 р., після смерті Алаеддіна, він прийняв титул «султан» і відмовився від визнання влади його спадкоємців. За його іменем турки стали називатися османськими турками або османами. Влада їх над Малою Азією розповсюджувалася та зміцнювалася, і султани Коньї не змогли перешкодити цьому. Поштовхом до масової тюркізіції стало те що протягом XI–XII ст. в Анатолію переселилися від 0,5 до 1,1 млн тюркських кочовиків.

Османи запозичували від завойованих греків дещо з грецької культури. З того часу у них виникає і швидко збільшується, принаймні кількісно, власна література, хоч і вельми мало самостійна. Вони піклуються про підтримку торгівлі, землеробства і промисловості в завойованих областях, створюють добре організовану армію. Розвивається могутня військова держава, але не ворожа культурі; у теорії вона є абсолютистською, але насправді полководці, яким султан давав різні області в управління, часто виявлялися самостійними і неохоче визнавали верховну владу султана. Нерідко грецькі міста Малої Азії добровільно віддавали себе під заступництво могутнього Османа.

Син і спадкоємець Османа Орхан I (1326—59) продовжував політику батька. Він вважав своїм покликанням об'єднати під своєю владою всіх правовірних, хоча насправді завоювання його прямували більш на захід, в країни, населені греками, ніж на схід, в країни, населені мусульманами. Він дуже майстерно користувався внутрішніми розбратами у Візантії. Сторони, що сперечаються, зверталися до нього як до третейського судді. У 1330 р. він завоював Нікею, найважливішу з візантійських фортець в Азії. Услід за тим під владу османів потрапила Нікомедія і вся північно-західна частина Малої Азії до Чорного, Мармурового і Егейського морів. Нарешті в 1356 р. османське військо під головуванням Сулеймана, сина Орхана, висадилося на європейському березі Дарданелл і оволоділо Галліполі і його околицями.

У діяльності Орхана з внутрішнього управління державою його постійним радником був його старший брат Аладдін, який (єдиний приклад в історії Туреччини) добровільно відмовився від прав на престол і прийняв пост великого візира, спеціально для нього установлений, але збережений і після нього. Для полегшення торгівлі було врегульовано монетну справу. Орхан карбував срібну монету — акче від свого імені і з віршем з Корану. Він побудував собі у щойно завойованій Бурсі (1326) розкішний палац, за високими воротами якого османський уряд отримав назву «Високої Порти» (дослівний переклад з Османської BabBab-ı Âlî — «високі брами»), яка нерідко переноситься на саму Османську державу.

Пояснення: