Опричнина – это государственное, дворцовое хозяйственно-административное учреждение, заведовавшее землями, отведенными на содержание царского двора. Подконтрольная только государю. Принимали участие в суде и имели право голоса.
Земщина – основная часть территории Российского государства (с центром в Москве), не включенная Иваном IV в опричнину. В него вошли города Пермского и Вятского районов, а также Рязань, Стародуб, Великие Луки и другие города; более богатые и важные города и районы были включены в опричнину. В одном районе земли опричнины и земщины обычно смешивались. Точно так же в Москве были особые улицы опричнины, а Новгород был разделен пополам. Многие помещики, которых Иван IV не хотел включать в свой особый двор, были насильно изгнаны из опричнины и переселены на земские земли. Земщина управлялась думскими боярами и древними территориальными отделами (приказами) и имела свои воинские части.
Итогами опричнины были:
1) Укрепление авторитета царской должности - самодержавие;
2) Разрушение старых феодальных порядков, начало миграции элиты (внутренней в растворении в массах; внешней – заграницу);
3) Снижение уровня влияния бояр на политику государства;
4) Раскол государства, который спровоцировал экономический упадок.
План до приведеного тексту:
1) Причини та передумови зміни поглядів марксистів та початок еволюції соціал-демократичної ідеології.
2) Поділ марксистів на течії: ліві, праві та центристи. Спільне та відмінне.
3) Основні представники лівих, правих та центристів.
4) Практичне втілення нових теоретичних ідей у життя на прикладі більшовиків у Радянській Росії.
У чому полягала еволюція тогочасної соціал-демократії?
Еволюція ідей соціал-демократичних поглядів та ідеології полягала у розгалуженні єдиного табору однодумців на три окремі течії. Попри те, що вони мали чимало відмінного (у сприйнятті реалій, ситуацій, шляхів та методів досягнення своїх ідеалів), зрештою, вони всі хотіли єдиного – справедливого життя для будь-якого суспільства. Окрім цього, еволюцію ми вбачаємо у більш деталізованому вивченні ідей марксизму, тодішніх реалій (для адаптації) та розробки (нехай й різних) планів досягнення мети. Це є великим внеском в історію політичної думки. І, на сам кінець, еволюція соціал-демократичної ідеології також видна із прагнення перенести теоретичні ідеї та погляди вже в конкретну емпіричну (практичну) площину країн (із урахуванням тодішнього соціального, політичного, економічного та культурного розвитку).
