Методы новой научно-технической политики современной России не могут не учитывать оправдавших себя в отечественной истории принципов взаимодействия государства и научно-технической сферы.
Начиная с 1960-х гг. исследования проблемы разработки и реализации государственной научно- технической политики, воспроизводства кадрового потенциала научно-технической сферы занимают замет- ное место в научной историографии. В настоящее время одним из дискуссионных является вопрос об эффек- тивности государственной политики в этой сфере в послевоенный период. Представляет интерес и является темой для обсуждения утверждение исследователя Г. Ханина о том, что в первое послевоенное десятилетие в СССР произошла подлинная техническая революция в машиностроении, наметились качественные сдвиги в развитии электроэнергетики, черной и цветной металлургии, химической промышленности. В таких отрас- лях, как лесная, деревообрабатывающая, угольная, легкая и пищевая промышленность, сфера услуг и сель- ское хозяйство, ничего подобного не переживали [19, с. 114-115, 118]. Такие диспропорции, широкое исполь- зование труда заключенных, низкий жизненный стандарт населения, по мнению Г. Ханина и части авторов, его поддерживающих, и позволили, прежде всего, концентрировать ресурсы на приоритетных направлениях.
Українські землі під владою Польщі та Литви: загальна характеристика періоду
У XIV - XVII ст. українські землі знаходились в дуже складному становищі. Воно визначалось тим, що сусідні держави намагались заволодіти територією України, включити її в сферу своїх інтересів
У XIII ст. внаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (1316-1341) розпочала наступ на південно-західні руські землі.
У 1351 - 1352 роках між Польщею та Литвою тривала війна за Галицько-Волинську землю. За перемир'ям 1352 року Галичина залишилася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Литовської держави. В 50-х роках XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Придніпров'я. У 1355-1356 роках Литовський князь Ольгерд завоював Чернігово-Сіверщину. Влітку 1362 року військо Ольгерда на р. Сині Води розгромило загони кількох татарських ханів. Внаслідок синьо-водської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля.
Захоплені Литовською державою південно-західні руські землі протягом другої половини XIV ст., перебували у становищі удільних князівств (із залишками місцевої автономії), очолюваних князями - членами литовського великокнязівського роду. Місцеві великі феодали-князі, що здавна мали в цих землях володіння, зберігали їх і надалі, але повинні були коритися владі удільного князя, сплачувати щорічну данину й надавати йому військову до . Удільні князі складали великокнязівську раду.
Подібно до великого князя, удільні князі роздавали землі своїм васалам, скликали місцевих великих феодалів-князів, бояр, вище духовенство на ради для розв'язання політичних питань. Вся ця ієрархія світських і церковних феодалів-землевласників тримала в покорі маси селянства і городян.
