Установите причину и следствие:
а) увеличение численности населения в Греции;
б) спор Афин и Спарты за главенствующую роль Греции.
в) недовольство богатых римлян властью аристократии
г) христиане не сопротивлялись императору
д) в римскую армию стали набирать варваров

Відповідь:

Народжений у Фонтенбло, Людовик XIII був найстаршою законною дитиною короля Генріха IV Великого — першого короля з династії Бурбонів та Марії Медічі. Йому довелося зростати з позашлюбними дітьми свого батька, що йому не подобалося і залишило відбиток на його особистості. Відомості про дитячі роки дофіна збереглися найповніше в щоденнику його лікаря Еруара, які свідчать про досить розпусну атмосферу королівського двору.

Своїх незаконнонароджених братів і сестер він називав «фефе» і класифікував їх, як «суча порода». Породи йшли в такому порядку: «Спочатку моя, потім фефе Вандома, потім фефе Шевальє, за цим фефе Вернея і нарешті маленького Море. Цей останній для мене просто смішний…»[1]

У 1609 році він переїхав до Лувра, де на вимогу батька мав готуватися до ведення державних справ. Він отримав достатньо поверхневе виховання від свого наставника Жиля де Сувре. Людовик мало цікавився латиною та письмом. Найбільше його приваблювали полювання та музика. Крім того він був чудовим вершником.

Став королем у 1610 році у віці восьми з половиною років, після вбивства Генріха IV Равальяком. Через те, що він ще не досяг повноліття, регентом стала його мати, яка мала правити допоки королю не виповнилося б тринадцять років. Але через своє властолюбство Марія Медічі відмовлялася віддавати владу, тому Людовик XIII почав самостійно правити лише в п'ятнадцять років. Регентша відступила від політики Генріха IV і вирішила укласти союз із Іспанською імперією, для чого було домовлено про шлюб короля з інфантою Анною Австрійською, дочкою короля Іспанської імперії Філіпа ІІІ Благочестивого. Шлюб був укладений 9 листопада 1615 року, але їхні сексуальні відносини не починалися приблизно до 1619 року. Цей шлюб викликав занепокоєння у шляхтичів-гугенотів. Багато знатних гугенотів почали покидати двір і готуватися до громадянської війни, але королеві-регентші вдалося з ними домовитися. Після досягнення повноліття Людовик XIII підтвердив Нантський едикт та скликав Генеральні штати, які, однак, не мали особливого значення. Цей період характеризується боротьбою аристократичної опозиції з посиленням абсолютизму. Голова аристократів принц Генріх ІІ Конде був ув'язнений в Бастилії фаворитом Марії Медічі Кончіні, маршалом д'Анкром. Але 24 квітня 1617 року з відома короля Кончіні застрелили, а трохи пізніше королева Марія Медічі була заслана в Блуа.Після того як Людовик XIII почав самостійне правління в 1617 році, він перебував під впливом свого фаворита та наставника герцога Люїня, який був на 23 роки старшим за короля. Королева-мати в 1619 році втекла з Блуа і підняла армію проти сина, але повстання було не досить вдалим. Король вирішив помиритися з матір'ю і відповідно до Ангулемського договору від 30 квітня 1619 року вона отримала Шинон та Анже, але без права засідати в Раді. Невдоволена своєю роллю Марія Медічі почала громадянську війну, яка закінчілася її поразкою при Понт-де-Се в серпні 1620 року, де король особисто командував своєю армією. Бажаючи все ж досягти примирення з матір'ю, Людовик XIII дозволив їй повернутися у Париж. Але вона поставила йому умову, що готова повернутися лише, якщо до Королівської ради буде введено її тодішнього фаворита єпископа Люсонського Рішельє. На що король погодився.

Протестанти під головуванням принца Конде, графа Суассонського та герцога Бульонського в цей час знову підняли повстання. Король поїхав до По, столиці Наварри для того, щоб відновити католицьку віру, яка була заборонена протестантами вже пів-століття. Він почав військову кампанію в 1621 році й захопив Сен-Жан-д'Анжелі. Та через невдалі дії Люїня зазнав поразки при Монтобані. Люїнь помер у тому ж році від скарлатини. Загалом Люїнь був не дуже добрим державним діячем і викликав невдоволення тим, що за дуже короткий строк, користуючись дружбою короля, накопичував багатства й титули.

Усередині держави стараннями кардинала зміцнювався абсолютизм. Було придушено «фронду принців» та страчено герцога Монморансі. Король весь час захищав свого міністра від інтриг своїх родичів, серед яких особливо виділявся честолюбністю принц Гастон Орлеанський. Гастон Орлеанський, який тривалий час був спадкоємцем престолу, намагався усунути кардинала Рішельє, а згодом за до Іспанської імперії стати королем.

Будучи побожним, Людовик XIII у 1638 році посвятив Королівство Франція Богоматері. Король піклувався про розвиток мистецтва у Королівстві Франція, хоча назвати його меценатом важко. Він допомагав художникам відвідувати Італію та вчитися там. Людовик XIII запросив великих художників Ніколя Пуссена та Філіпа де Шампена прикрашати Лувр.

Кардинал Рішельє помер за декілька місяців до смерті самого короля і його спадкоємцем став кардинал Мазаріні, який досяг вершини могутності під час регентства Анни Австрійської. Людовик помер від дисемінованого туберкульозу

Пояснення:

Вконце хvii века, когда на престоле оказался молодой царь петр i наша страна переживала переломный момент своей . в россии, в отличие от западноевропейских стран, почти не было крупных промышленных предприятий, способных обеспечивать страну оружием, тканями, сельскохозяйственными орудиями. она не имела выхода к морям — ни к черному, ни к , через которые могла бы развивать внешнюю торговлю. не имела поэтому россия и собственного флота. сухопутная армия строилась по устаревшим принципам и состояла в основном из дворянского ополчения.  между старыми родовитыми боярами и служивыми людьми — дворянами шла борьба за власть. в стране происходили непрерывные восстания крестьян и городских низов. россия привлекала к себе жадные взоры соседних государств — швеции, речи посполитой, которые не прочь были захватить и подчинить себе земли.  россия хvii века ходом развития была поставлена перед необходимостью коренных реформ. уже до петра вырисовывалась программа необходимых преобразований, во многом с его реформами.  то, что в россии грядут великие перемены, ощущалось еще в царствование отца петра i, алексея михайловича. но это были лишь преобразовательные настроения. по образному выражению в. о. ключевского, царь алексей михайлович принял в преобразовательном движении такую позу: одной ногой он еще крепко упирался в родную православную старину, а другую уже занес было за ее черту, да так и остался в этом переходном положении. после смерти алексея михайловича страной оказалось в руках кучки бездарных и алчных бояр во главе с младшим братом царицы натальи кирилловны, львом кирилловичем нарышкиным. это был человек властный, самолюбивый, но "гораздо среднего ума". он окружил себя такими же боярами — без государственного ума и безразличных к судьбам страны, способным лишь растаскивать и разорять государство.  среди них выделялся умный и дальновидный боярин голицын. он способствовал сближению молодого петра с иностранцами гордоном и лефортом, что имело значительные последствия для формирования личности царя и его западнических настроений.  в последующее врем, в период своего царствования петр i умело подбирал себе . он окружил себя способными, энергичными соратниками и специалистами, особенно военными. среди иностранцев выделяются ближайшие друзья царя — ф. лефорт, п. гордон, я. брюс и др. группа сподвижников сформировалась и среди .  блестящую политическую карьеру сделали а. головин, г. головин, братья апраксины, а. меньшиков и другие. активно действовала и плеяда идеологов и мыслителей, обосновавших необходимость преобразований. среди них ведущее место принадлежит ф. салтыкову, и. посошкову, ф. прокоповичу.  в первое время правления петра были случаи антипетровской пропаганды под знаменем идей пришествия антихриста. типичным является рассуждение одного из церковников, утверждавшего, что пришла кончина света и антихрист наслал, а от такого царя как петр i надо отступить, не надо его не слушать, не платить податей. в ответ на эти идеи появилось обширное сочинение рязанского митрополита стефана яворского "знамение пришествия антихриста и кончины века". вместе с тем сам с. яворский был противником петровских преобразований. его идеи подчас вдохновляли царевича алексея в борьбе с отцом.  у петра i не было заранее разработанного общего плана реформ. они рождались постепенно и одна порождала другую, удовлетворяя требования данного момента. и каждая реформа вызывала сопротивление со стороны самых различных социальных слоев, вызывала скрытое и открытое недовольство.  реформаторская деятельность петра i порождала заговоры и борьбу, отличавшуюся крайним . петр действовал решительно, целенаправленно и с крайней жестокостью. по метко определению пушкина его указы были "нередко жестоки, своенравны и кажется писаны кнутом".