ответ: Данило Романович
Данило I Романович (1201—1264) — князь Галицько-Волинський і Великий князь Київський (1240), король Русі (1253). Син князя Романа II Мстиславича з династії Рюриковичів. Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.
Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.
Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.
1223 — разом з іншими руськими князями брав участь у битві на р. Калка проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.
Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму
Автором теории стал С. С. Уваров. В её основе лежали консервативные взгляды на просвещение, науку, литературу. Основные принципы были изложены Уваровым при вступлении в должность министра народного просвещения в его докладе императору «О некоторых общих началах, могущих служить руководством при управлении Министерством Народного Просвещения» (19 ноября 1833 года)
Кратким девизом сторонников этой теории стало выражение «Православие, Самодержавие, Народность»[2].
Появился как антитезис девизу Великой французской революции «Свобода, равенство, братство» (фр. Liberté, Égalité, Fraternité).
Истоки данной «формулы» уходят в начало XIX века. Именно в это время в России начала отчётливо формироваться консервативно-охранительная политическая доктрина. Так, мысль о сочетании самодержавной власти, православной веры и опоры на русскую народность обнаруживается уже в труде историка Карамзина «Записки о древней и новой России». Кроме того, на артикуляцию подобных идей в кругах русской интеллигенции повлияла и романтическая европейская мысль, в рамках которой мыслители обращались к историческим истокам, высказывали идеи о национальной самобытности.[3]
Материалы, относящиеся к данной теории, публиковала газета «Северная пчела». Триада Уварова являлась идеологическим обоснованием политики Николая I начала 1830-х годов, а в дальнейшем служила своеобразным знаменем для консолидации политических сил, выступающих за самобытный путь исторического развития России. М. П. Погодин называл три основные тезиса концепции «столпостены».
Необходимость формулирования данной идеологии именно в рамках Министерства народного просвещения проистекала из тех оснований, что в тот период именно этот государственный орган во многом был ответственен не только за обучение, но и за формирование определённых идеологических установок у молодёжи. Так, за два года до вступления Уварова в должность министра, император уже издал указ, согласно которому устанавливался ряд ограничений обучения молодых людей: нельзя было учиться за границей с 10 до 18 лет, а также посещать с научными целями иностранные государства до 18 лет. Такие меры были обусловлены содержащимися в указе опасениями, что молодые люди подвергаются пагубному воздействию европейского просвещения, часто оказываются ведомыми антирусскими, либеральными идеями.
