На якi проблеми в галузi розвитку освiти в Украинi вказувала Н. Полонська-Василенко?

Напад печенігів на київ та його облога змусили святослава терміново повертатися до столиці. та в києві йому довго не сиділося. розігнавши степову орду, впорядкувавши державне іння та поховавши в 969 році свою матір, стару княгиню ольгу, святослав знову повернувся до дунайських справ.за час його відсутності на ситуація там ускладнилася. в 969 році у візантії проголосили імператором цимісхія, який не бажав зміцнення русі і виступив тепер уже визволителем болгар від русів. при його підтримці болгарське населення повстало і розпочало бойові дії проти київських дружин.літопис розказує, що спершу переяславець взяли в облогу болгари та святослав розбив їхнє військо й опанував тракією і македонією та підійшов мало не до царгорода.спроби цимісхія відкупитися від святослава успіху не мали - київський князь вірив у свою перемогу. та візантійський імператор, зібравши військо з усієї імперії, на початку 971 року виступив проти святослава. перевага сил тепер уже була у цимісхія, і князю прийшлося відступати. закриваючи відступ русам в гирло дунаю увійшла візантійська ескадра брандерів з "грецьким вогнем" і облягла доростол, ставку святослава. щоб зберегти свій флот від "грецького вогню", князь наказав витягти свої лодії на берег. облога доростола тривала три місяці. головні бої розгорілися 23 і 24 липня.втрати русичів були великі, греки рахують їх у 16 тисяч. але і грецькі війська танули в жорстоких боях, і вже не мали сил здолати оборону русичів. тому цимісхій з радістю прийняв пропозицію святослава завершити справу миром.за укладеним трактатом, святослав віддав грекам невільників, зрікався завойованих територій в болгарії і прав на грецькі колонії в криму. окрему угоду було укладено про торгівлю.візантія забезпечувала княже військо провіантом на зворотну дорогу.  святослав також зустрівся з цимісхієм. імператора вразила простота київського князя. був він середнього зросту, кремезний і сильний, мав короткий ніс, сині очі, густі брови і виглядав суворо. був гладко голений, з довгими вусами і "козацьким оселедцем" на голові. відзначався від своїх воїнів лише тим, що мав у вусі золотий "ковток". одежа його була проста, полотняна, як і в його воїнів, разом з якими він гріб веслом. після завершення переговорів і укладання угод значно поріділа флотилія князя святослава відпливла з дунаю до дніпра.підійшовши до дніпровських порогів, святослав побачив, що береги дніпра опановані великою печенізькою ордою. як вважають історики, печенігів на святослава намовив візантійський імператор.бажаючи зберегти свої кораблі, князь святослав відмовився покинути їх з військовою здобиччю і не захотів пробиватися до києва суходолом, тому і залишився зимувати в білобережні. а печеніги, маючи значно більше військо, чекали на порогах, коли княжа дружина вийде з лодій. весною 972 року князь вирішив пробиватися до києва через орду боєм, у його війську почався голод.у бою з переважаючими силами печенігів на острові хортиця князь святослав загинув. до києва пробилася лише княжа кіннота з воєводою свенельдом.так закінчив свій ратний шлях князь святослав, один із найгероїчніших київських князів.певно є історична справедливість у тому, що через 500 років саме на хортиці, нижче порогів дніпра, відродиться українське козацтво - послідовники княжої морської слави, яке й образом своїм нагадуватиме нам князя святослава.

Первая мировая война выявила широкий спектр психологических эффектов, связанных с отражением одного и того же события в исторической памяти разных стран, социумов, народов, социальных и иных слоев. Она выявила большую зависимость «официальной» исторической памяти от идеологии и политики, и в то же время определенную автономность «стихийной» памяти массового сознания, питаемой непосредственным опытом широких слоев и отдельных личностей. Наконец, выявилась очень значимая роль «культурной фиксации» военного опыта в произведениях литературы, мемуаристики и т.д. Относительно кратковременная историческая память о Первой мировой войне – в масштабах поколения ее участников и современников – стала важным фактором дальнейшего развития мировой истории, повлияв на мотивацию реваншизма в потерпевших поражения странах, на реакцию «избегания» и нерешительности в отношении потенциального агрессора среди элит «Западных демократий» накануне Второй мировой войны, вылившуюся в политику «умиротворения» Гитлера и Мюнхенский сговор. Более поздняя, «отсроченная» память о Первой мировой, безусловно, в массовом сознании была вытеснена более масштабными, значимыми, кровавыми событиями новой мировой войны, а в официальной исторической памяти – в политике, идеологии, системе образования и т.д. – фиксировалась в соответствии с интерпретацией властных элит конкретных стран, в том числе и для обеспечения их текущих интересов и соответственно международной конъюнктуре. * * *Другой важный пласт проблем, связанных с исторической памятью о войне, заключен в таком ракурсе, как «Война глазами победителей и побежденных». Историю войн с древности, как правило, писали победители. Однако после войн нового и новейшего времени обычно сохранялись побежденные страны, государства и народы с их самосознанием, культурой и т.д. Естественно, они тоже пытались осмыслить проигранную войну. И образы одной и той же войны у победителей и побежденных всегда существенно отличались. Память о войне весьма дифференцирована.В случае победы война обычно ложится в «копилку» национальной памяти, становясь предметом гордости за свою армию, страну, государство и т.д. В случае поражения о войне стараются либо забыть, либо переставить акценты так, чтобы отсечь вызываемые ею отрицательные эмоции и, напротив, вызвать положительные, а для этого используются разные средства. Например, акцентирование внимания на героических или победоносных эпизодах войны, героизация отдельных воинов и военачальников, поиски «объективных причин» поражения и т.д. Интересно то, как формировалась и эволюционировала историческая память Германии оВтороймировой войне. Немецкий историк Рейнхард Рюруп, рассуждая на тему о том, «как немцы обошлись с памятью о войне», констатировал, что «большинство немецкого населения восприняло 1945 год как поражение, а освобождение от нацизма – как порабощение…За исключением некоторых известных публицистов значительное большинство немцев в первые послевоенные годы было не в состоянии открыто и беспощадно критиковать то, что совершилаГермания в Советском Союзе… На первый план вышли собственные страдания и потери, боль от смерти близких, забота о военнопленных и пропавших без вести, бегство и ежедневная борьба за выживание. Казалось, что собственные страдания сделали народ не к восприятию немецких преступлений и немецкой вины. Едва первый испуг, начали говорить о несправедливости других, о «юстиции победителей».И еще лучше хранить в себе вторую мировую войну