В історії війн деякі битви вирішували долю поодиноких народів та держав на довгі десятиліття — а то і століття. До таких битв належить без сумніву і битва під Полтавою, яка вирішила долю не тільки Шведської імперії і Московського царства, але також і України. Для України наслідком Полтавської катастрофи була московська військова окупація й щораз більше обмеження автономних прав Козацько-Гетьманської держави. Лівобережна Україна 1709 року зазнає відчутного удару по своєму самоврядному статусу.
Полтавська битва мала далекосяжні наслідки і для всієї Європи. Шведський історик Петер Енґлунд зазначає:
Від дня Полтавської битви закінчився період шведського панування, Московське царство почало звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Шведської імперії, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Шведської імперії до Московського царства, яка міцніє і перетворюється у велику державу.
Осенью 72 года было полностью разгромлено войско претора Публия Вариния, а сам он чуть не попал в плен, что повергло власти Рима в немалое смятение. А перед этим спартаковцы наголову разгромили римский легион под командованием претора Клодия, который самонадеянно поставил свой укрепленный лагерь прямо на единственной тропе, которая вела к вершине Везувия. Тогда гладиаторы сплели из виноградной лозы длинную лестницу и ночью спустились по ней с горного обрыва. Римский легион, внезапно атакованный с тыла, был разбит.
Против Спартака были направлены две армии во главе с опытными и победами полководцами — консулами Г. Лентулом и Л. Геллием. Однако предводитель восставших римских рабов оказался талантливым полководцем. Воспользовавшись разобщенностью действий наступавших на него армий консулов Г. Лентула и Л. Геллия, он разбил их поодиночке. В Северной Италии, в провинции Цизальпинская Галлия, в битве при Мутине (южнее реки Падус — По) в 72 году Спартак наголову разбил войска проконсула Кассия.
Сенату, встревоженному действиями непобедимых повстанцев, нужен был человек, которому можно было бы доверить борьбу с мятежниками. Свои услуги предложил Марк Лициний Красс, и сенат поручает ему миссию подавления мятежа.
