Великая Болгария -первое собственное государство болгар, ставших одними из предков современных татар. Существовала она непродолжительное время, не успела даже как следует окрепнуть и потому не оказала значительного влияния на ход истории. Столицей Великой Болгарии была Фанагория - античный город на Таманском полуострове. История Великой Болгарии оказалась короткой. Сыновья Кубрата нарушили его завет не отделяться друг от друга и жить в дружбе и согласии. После смерти отца они начали борьбу за власть и поделили землю между собой. Государство распалось. Сын Кубрата Аспарух вынужден был увести своих подданных на берега Дуная. Здесь болгары, покорив славян, в 681 году создали новое государство - Дунайскую Болгарию.
Объяснение:
ответ:
Объяснение:
Міжнародне становище в Європі напередодні війни було напруженим і складним.
Іспанська та австро-німецька гілки династії Габсбургів після періоду суперництва вирішили об'єднати зусилля у боротьбі за встановлення свого панування в Європі.
Франція, яка на той час зміцніла, прагнула не допустити цього і надала підтримку протестантам у Німеччині. Окрім того, вона бажала утвердити своє панування в Італії та була невдоволеною посиленням тут впливу іспанських Габсбургів.
Уряд Англії також не бажав залишатись осторонь. З одного боку, Англія не хотіла посилення впливу католицьких Габсбургів у Нідерландах і Німеччині, з іншого — посилення Франції не відповідало її торговельним інтересам. Двозначність позиції Англії вимагала від неї постійного лавірування між Габсбургами та їхніми противниками.
Данія, маючи з Північною Німеччиною тісні політичні та економічні зв'язки, теж не бажала посилення в Німеччині Габсбургів.
Король Швеції Густав II Адольф, як і король Данії Кристіан IV, намагався посилити вплив своєї країни на північних морських шляхах. Експансія Іспанії заважала його намірам.
Московське царство вело у той час боротьбу за вихід до Балтійського моря. Габсбурги надавали підтримку католицькій Польщі з метою перешкодити просуванню Московії на захід.
Водночас у більшості держав Європи спостерігалося падіння авторитету католицької церкви. В окремих країнах відбувалася Реформація, в інших почалася Контрреформація. Обидві сторони не бажали домовлятися, прагнучи знищити супротивника. Наслідком загострення цих протиріч і стала Тридцятилітня війна.
