Зарождение земледелия произошло давным-давно, когда люди заметили, что различные зёрна плодов или колосьев, упав на почву (причем рыхлую), прорастают и вновь дают плоды. Тут-то им и пришла мысль, что таким образом можно выращивать пищу. С тех пор они стали семена съедобных растений сажать и выращивать. Для посева выбирались самые ровные участки земли, причем расположенные ближе к воде. Люди научились рыхлить расчищенную от сорняков землю своеобразными мотыгами, после чего в эту землю они бросали зерна. Это был мотыжный вид земледелия. После созревания урожая они собирали его с серпа, состоящего из дугообразной деревянной или костяной основы (ручки), в которую вставлялись острые осколки камней. Появление земледелия созданию более новых и удобных орудий труда. Через определенное время люди соорудили и плуг. Вначале это была просто жердь с острым сучком на ее конце. Она просто привязывалась к упряжке быков. Этим инструментом можно было обрабатывать больше земли, а еще людьми было замечено, что урожай с такого вспаханного поля был выше, чем с земли, обработанной мотыгой. Плугом земля вспахивалась глубже, и семена, посаженные глубже, давали более хорошие всходы
Подробнее - на -
Объяснение:
Из интернета
Объяснение:
У Західній Європі в 15 столітті існував такий ідеал жіночої краси: S-подібний силует, вигнута спина, кругле бліде обличчя з високим чистим чолом.
Дуже дивно в таку картину вписувався великий, обвислий, майже "вагітний" живіт. Оскільки природа таким "скарбом" нагородила далеко не всіх, довелося придумувати оригінальний вихід з положення.
Для створення відповідного силуету в хід йшли спеціальні валики. Вони являли собою невеликі простьоганних подушечки, називалися босамі і накладалися на живіт.
Що стосується особи, високе чоло був обов'язковим атрибутом краси жінки 15 століття, особливо - в аристократичних колах. Жінки, у яких волосся росли густо, змушені були боротися з "недоліком" за до досить болючих процедур. Епіляцію проводили за до дкої суміші негашеного вапна і аурипігменту, а після процедури на шкіру наносили кров кажанів або жаб, сік цикути, або золу, попередньо змочену в оцті. Такі склади повинні були перешкоджати росту волосся. Але від подібних б'юті-практик нерідко разом з волоссям сходила і шкіра.
Одягу шилися вузькі, подовження, що сковують рухи. Саме тоді в моду увійшов шлейф, винайдений "першою красунею середньовіччя" Агнеса Сорель.
